«О мово, душа голосна України»

24 травня - Рівноапостольних Кирила і Мефодія.

220 років українському Гомеру - Остапу Вересаю (Кобзарю)

«Спочатку було Слово, і Слово в Бога було, і Бог було Слово»

Відповідно до Указу Президента від 17 вересня 2004 року №1096/2004 щороку в Україні відзначається День слов’янської писемності і культури.Ця подія пов’язана з постатями двох християнських діячів – Кирила й Мефодія, які стали видатними авторами нової системи писемності, створеної для слов’ян.

Обидва брати мали болгарське коріння з Фессалоніки, здобули гарну освіту: Кирило працював декілька років бібліотекарем, згодом, дипломатом при візантійському дворі, а Мефодій вирішив піти у монахи.

Братами , а це ІХ століття, створена й перекладена з грецької мови слов’янська абетка та перекладено Євангеліє, Апостол, Псалтир.

Більш того, відправившись до Моравії, брати майже три роки поспіль поширювали християнське вчення зрозумілою мовою й переклали чимало християнської літератури на народну старослов’янську. Абетка Кирила та Мефодія й сьогодні слугує багатьом слов’янським народам, зокрема нам, українцям.

Вперше День слов’янської писемності і культури було відзначено 1863 року на честь 1000-річчя створення слов’янської абетки.

2023 року ми згадаємо Гомера України Остапа Вересая (Кобзаря) (1803 -1890), виконавця народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.

Як відомо – кобзар є українським народним співаком, представником епічного жанру, який ніс в народ пісенне народне слово, в якому історія, героїка та національна душа. Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, "соловій старого времені". Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім’я Мануйла, "певца гораздого". У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них.

Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун,  Юрій Хмельницький…

Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. "На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб’ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок", — писав Д. Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: "Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах". М. Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями.

До плеяди славнозвісних кобзарів відносимо Остапа Микитовича Вересая (по-вуличному — Радчишин), який народився в селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянського району Чернігівської області) в сім’ї кріпака. Належав до кобзарів – імпровізаторів, які щоразу вносять у виконаний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту.

Батько його, Микита Григорович Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. На жаль, у чотирирічному віці Остап також втратив зір…

Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчик переймав мистецтво співу та гри на кобзі у кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах.  Після смерті Андріяшівського Остап деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінки, після нього — у лірника Ничипора Коляди, далі повернувся в Калюжинці й продовжив навчання самотужки. З Калюжинець переїхав до села Сокиринці Прилуцького повіту.

Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого "Кобзаря" з підписом: "Брату Остапу від Т. Г. Шевченка". Л. Жемчужников та П. Куліш умовили Остапа Вересая взяти кількох учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець, які згодом продовжили традиції свого вчителя.

1871 року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії Галагана, за пропозицію якого, 28 вересня 1873 року, було скликано засідання Південно-західного відділу Російського географічного товариства, дійсний член якого Микола Лисенко виголосив реферат "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм".

1874 року Остап Вересай виступає у Києві на III Археологічному з’їзді, згодом - на концерті, влаштованому М. Старицьким, в якому взяв участь хор під керівництвом М. Лисенка. У звіті про з’їзд начальник Київського жандармського губернського управління пише рапорт вищому начальству про те, що "Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини…".

1875 року у супроводі М. Лисенка та П. Чубинського Вересай побував у Петербурзі, де виступив на засіданні Російського географічного товариства, в Музеї етнографії і старожитностей, у Петербурзькому залі Благородного зібрання, на засіданні Слов’янського благодійного комітету та в інших аудиторіях.

По дорозі з Петербурга, в Прилуках, Вересая заарештували на базарі за пісню "Про правду й неправду" і посадили до в’язниці. У поліції під час допиту його врятувала табакерка, подарована в царському палаці в Петербурзі князями, і Вересая звільнили.Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. "Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Як ходиш по селу та заспіваєш, то много людей плачуть. Тепер більше брехнею живуть", - розповідав Остап Вересай художникові Л. Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню.Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу: "Нема в світі правди, правди не зіськати! Що вже тепер правда стала у неправді жити. Уже тепер правда, правда помирає! А щира неправда весь світ пожирає".

Виконуючи думи, зокрема особливо популярні "Про Хведора Безрідного" чи "Як три брати з Азова втікали", Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, викликаної втратою козаками свого побратима, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, поєднання персоніфікованих монологів та діалогів, емоційні піднесення й спади голосу, поєднання речитативу і розлогого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, справляло незабутнє враження.

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників.

Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію.

Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Райнер-Марія Рільке, що бачив Вересая  1889 ро-ку, відтворив його образ в оповіданні "Пісня про правду".

1884 року він виступав у Київській рисувальній школі М. Мурашка, де з нього учні малювали портрети. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях. 

Шануймо наше письмо, мову, пісню, загалом, нашу українську культуру!

Інформаційний дайджест «О мово, душа голосна України» 

24 травня - Рівноапостольних Кирила і Мефодія. 220 років українському Гомеру - Остапу Вересаю (Кобзарю) підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка

Використаний інтернетний ресурс:
https://pon.org.ua/novyny/8754-den-slovyanskoyi-pisemnost-kulturi.html
https://naurok.com.ua/scenariy-do-dnya-slov-yansko-pisemnosti-ta-kulturi-241160.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%
https://dovidka.biz.ua/ostap-veresay-biografiya-skorocheno/
https://laginlib.org.ua/blog/?p=20383
https://osvita.ua/vnz/reports/biograf/24090/