четвер, 16 грудня 2021 р.

Вітаємо зі святом святого Миколая та Різдва!


Грудень – найулюбленіший місяць у дітей і дорослих у всьому світі, бо на цей місяць припадає низка веселих і «солодких» свят як за юліанським, так і за григоріанським календарем.
Цього року і перший день метеорологічної зими – 1 грудня – насправді зимовий – зі снігом.На жаль, два роки поспіль, ситуація в світі заважає і користувачам нашої бібліотеки, зокрема, відчути і прожити радісні хвилини Дня святого Миколая та Різдва.Певна річ, що кожній слухняній дитині святий Миколай обов’язково принесе подарунок, а ми, своєю чергою, даруємо відеосюжет про історію і традиції цих свят в країнах Європи


 

Книга - це мрія, яку тримаєш у руках



Цього року в Україні, за ініціативи Українського інституту книги, вперше проходить Національний тиждень читання. Це загальнонаціональний захід, який має об’єднати навколо читання письменників, видавців, бібліотекарів, читачів з метою залучення українців до читання, купівлі та дарування книг.
Як би не змінювалося суспільство, які б не запроваджувалися технології розвитку людської цивілізації, книга залишається тим підґрунтям, на якому виховується особистість. У порівнянні з тими знаннями, що дає нам читання, штучний інтелект ніщо, і його не можна ставити на один рівень із свідомістю й розумом. На щастя, цю річ розуміють поціновувачі культури, мистецтва, літератури.
Гасло Національного тижня читання «Знайди свою книжку» в нашій бібліотеці реалізується буквально: читачі завжди можуть замовити тематичні підбірки книг, отримати поради, консультації, допомогу щодо вибору книг відповідно віку та інтересам.
У нас вдосталь вдячних читачів, відвідувачів, гостей, які залюбки дарують бібліотеці книги, щоб інші, особливо молодь, виховувались на прикладах літературних творів високого гатунку.



В рамках Тижня читання протягом кількох днів бібліотекарі знайомили читачів з найкращими творами світової класики, відзначеними нобелевською премією, виданнями патріотичної спрямованості та книгами за тематикою різдвяно – новорічних свят.




Справжньою несподіванкою став для нас візит родини Лазоренків, які не є користувачами нашої бібліотеки.
Це відбулось під час проведення Тижня читання і напередодні дня Святого Миколая. Мабуть, ми були таки чемними впродовж року і за це отримали в подарунок книги із домашньої бібліотеки колишнього мешканця Голосіївського району - Володимира Михайловича Лазоренка.
Ми щиро дякуємо родині і впевнені, що через ці цікаві, цінні видання пам’ять про поціновувача української культури, українського слова, мецената не один рік будуть зберігати ті, хто братиме їх до рук…





пʼятницю, 10 грудня 2021 р.

Фінляндія – приклад для людства

Еко - таїна фінської душі і еко – винаходи фінської науки зробили добру справу для країни, яка живе у високій гармонії з природою. І все, що робиться у цій країні, йде на благо цивілізації. Якби всі країни світу взяли приклад з Фінляндії, всі люди, як стверджував Антуан де Сент Екзюпері, «стали би пасажирами одного корабля на ім’я – Земля». У 2021 році місто Лахті обрано «зеленою» столицею Європи. Пропонуємо еко – презентацію



середу, 8 грудня 2021 р.


14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Указом Президента України № 945 від 10 листопада 2006 року з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму – 14 грудня встановлено Днем вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 2016 року, 8 грудня проголошено Міжнародним днем пам’яті про чорнобильську катастрофу. 26 квітня -день болю, розпачу і скорботи України: 00 годин 23 хвилини 1986 року вибухнув реактор 4 – го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Згодом, цю подію визначатимуть як техногенну екологічно – гуманітарну катастрофу, спричинену двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням аварійного енергоблоку. Внаслідок радіоактивного викиду з випромінюванням понад п'ятдесят мільйонів кюрі, майже третина території України загальною площею 15 тисяч квадратних кілометрів з населенням 2,4 мільйона, була забруднена. Країна зазнала колосальних економічних збитків, людських втрат, а з евакуацією жителів із Прип’яті та інших населених пунктів, зникненням з обличчя землі архітектурних, сакральних, культурних пам’яток, як зазначила Ліна Костенко, перестала існувати цивілізація під назвою Українське Полісся… Сьогодні ми вклоняємось ліквідаторам, тим, хто захистив, хто до мінімуму звів наслідки Чорнобильської біди, не пошкодував життя заради того, щоб українська земля квітувала , народжувались діти і повесні всі бачили гнізда лелек… 
Пропонуємо відеосюжет, присвячений учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 


понеділок, 6 грудня 2021 р.


Від Магдебургу до Києва

7 грудня в Україні відзначається день місцевого самоврядування. Це професійне свято всіх, хто працює в сільських, районних, міських, обласних радах. Це свято властивого українцям суспільного життя , в основі якого – самовпорядковане суспільство.


Місцеве самоврядування сьогодні – найближча до людей і їхніх турбот владна самоорганізація. Вона є важливим інститутом реального народовладдя та засобом реалізації інтересів територіальної громади.
Здавна саме громада була в Україні не лише первісною й елементарною формою соціальної організації, а й особливою формою самореалізації, яка не знає ієрархії та домінування.
Така владно –правова модель управління отримала назву «магдебурзьке право».
Магдебурзьке право – одна з найбільш відомих систем міського права , яка виникла у 13 столітті у німецькому містечку Магдебург як феодальне міське право, згідно якому економічна діяльність, майнові права, суспільно-політичне життя тасоцыальне становище містян регулювались власною системою юридичних норм.

Мешканці міст, які отримали Магдебурзьке право, звільнялись від феодальних обов’язків, від суду і влади державних урядників. На основі Магдебурзького права у місті створювався виборчий орган самоврядування – магістрат.

Магдебурзьке право не розповсюджувалось на єврейське населення , бо воно не вважалось корінним населенням східноєвропейських міст. Виняток – литовське місто Тракай ( Трокі), в якому євреї 1444 року отримали Магдебурзьке право в якості самостійної групи містян.
Вважається, що першим українським містом, що отримало Магдебурзьке право, було містечко Сянок (наразі Польща). Але львів’яни впевнені, що традиція самоврядування існувала у Львові ще за часів Галицько-Волинського князівства, але документів не зберіглося.

Так чи інакше, але є твердження, що наприкінці 14 століття Магдебурзьке право було розповсюджене у Західній Україні. Східні українські міста – Чернігів, Глухів, Кролівець, Стародуб – отримали Європейський закон після переходу Чернігово-Сіверщини від Москви до Польської Корони згідно перемир’я 1618 року.


Київ отримав Магдебурзьке право наприкінці 15 століття , яке проіснувало в місті до 1834 року.
Надання Магдебурзького права означало новий етап у розвитку місцевого самоврядування, європеїзації управління на зразок західноєвропейських міст.
До головного органу – Магістрату - право бути обраними мали жителі Києва «добрі, розумні, осілі в місті, віком від 25 до 70 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, законнонароджені, справедливі і правдиві, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»

Магістрат відав усіма міськими справами – адміністративними, правовими, судовими, військовими; місто мало власного архітектора, міську охорону, власні військові збройні підрозділи – кавалерію «Золота корогва».
Міська скарбниця наповнювалась за рахунок податків, мита, оренди міського майна. Добрі прибутки надходили від гуральництва та шинків.
Київський магістрат регулював ціни на споживчі товари, карав перекупників, забороняв азартні ігри, арештовував волоцюг та жебраків. Утримував міську лікарню, народне училище, віспяний будинок, пожежну команду і міських музик.
Щорічно звітував перед громадою.
Магдебурзьке право було основою місцевого самоврядування Києва впродовж 340 років!
У 1802 році за проєктом відомого київського архітектора Андрія Меленського було встановлено пам’ятник на честь Магдебурзького права, який й досі височить\ над Дніпровськими схилами на Подолі.

пʼятницю, 3 грудня 2021 р.


«Збройні Сили України – слава, гордість, міць країни».
Зимовий похід армії УНР


6 грудня - Постановою ВРУ 1993 року встановлено День Збройних сил України, після того як 1991 році було ухвалено Закон «Про Збройні сили України». Символічно дата збігається з початком Зимового Походу армії УНР. Виборюючи незалежність , територіальність держави, наслідуючи традиції українського війська - на сьогодні сучасна армія набирає міць і стає надійним оплотом України.


З 3 по 10 грудня у читальній залі організовано
книжкову виставку за відповідною тематикою, яка віддзеркалює історичні військові події на теренах нашої країни, розповідає про героїзм і мужність українців від часів Київської Русі до військових сучасної


української армії.
Вашій увазі пропонуємо інформаційну довідку «У трикутнику смерті», з якої ви дізнаєтесь про події під час Першого зимового походу Армії УНР (з 6.12 по 6.05.1919 року). Це приклад звитяги, вірності ідеалам єдності, незалежності, захисту батьківщини .
6 грудня 1919 року почався Зимовий похід Дієвої армії УНР в тилу Збройних сил півдня Росії. Упродовж піврічного рейду центральною Україною тилами білої, а згодом червоної армії -українські бійці зберегли кістяк армії та продовжили боротьбу за державність.
Після підписання 17 листопада 1919 року сепаратного договору та переходу Української Галицької армії на бік білих, українські збройні сили фактично припинили вести війну самостійно.


Лінія українсько-білогвардійського фронту невпинно зміщувалася приблизно від лінії Брацлав-Ямпіль у західному напрямку до Нової Ушиці-Дунаївців. Згодом українська армія та уряд переїхали в район Старокостянтинова та Любара. Становище Директорії УНР було складним: затиснута між ворожими Червоною армією з півночі, білою армією — зі сходу, нейтральною Румунією — з півдня та нейтрально-ворожою Польщею — із заходу, Дієва армія УНР відчувала гострий дефіцит зброї, набоїв, амуніції, медикаментів, а її боєздатність послаблювалась епідемією тифу.
3 грудня 1919 року уряд УНР випустив відозву, призиваючи населення до продовження боротьби за визволення та заявив, що "тимчасово переходить на інші способи боротьби за нашу державність". Того ж дня на урядовій нараді було вирішено продовжувати боротьбу у партизанській формі.
5 грудня командувачем Дієвої армії УНР




став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко,

     
його заступником — отаман Юрій Тютюнник,

а Головний отаман Симон Петлюра виїхав до Варшави для пошуку практичної допомоги з боку Польщі.
6 грудня 1919 року на нараді командного складу армії та уряду в Новій Чорторії було вирішено розпочати рейд у тилу ворога. Усі боєздатні частини були зведені у чотири групи: Запорозька - на чолі з Омеляновичем-Павленком, Київська — Юрієм Тютюнником, Волинська — генерал-хорунжим Олександром Загродським, третя стрілецька дивізія зі Спільною юнацькою школою — полковником Валентином Трутенком. Група Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця не бачила доцільності в продовженні партизанської боротьби і саморозпустилася.

З майже 10 тисяч учасників Зимового походу більшість складали обоз та хворі на тиф, тоді як боєздатних налічувалось близько двох тисяч осіб при 12 гарматах. Армія ставила за мету знищення живої сили ворога та руйнацію його комунікацій, налагодження взаємодії та координації дій з повстанськими загонами, проведення агітаційно-пропагандистської роботи серед місцевого населення та підтримку його морального духу. Розрахунки на успіх боротьби ґрунтувалися на потенційній прихильності Антанти, яка поступово втрачала базу підтримки.
Перші дні Дієва армія УНР пересувалася територією дислокації корпусів УГА, союзних білогвардійцям, які займали нейтральну позицію. Прорив у тил власне Добровольчої армії відбувся 12 грудня у результаті форсування залізничної станції Голендри між Вінницею і Козятином, що охоронялася бронепотягами білогвардійців, а з початку лютого 1920 року рейд відбувався вже по тилах Червоної армії.



Упродовж 6 місяців українські бійці пройшли 2500 км, завдаючи ворогу значних втрат. 6 травня 1920 року у районі Ямполя відбулося з'єднання загонів рейду з армією УНР, що разом з польською армією наступала на Київ. Попри марність очікувань на покращення міжнародної кон'юнктури на користь України та прихильності Антанти, рейд дозволив зберегти кістяк української армії, засвідчив високий бойовий дух і жертовність бійців.

Наслідки і значення Першого зимового походу

1. Армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію; дух війська, пригноблений невдачами осені 1919 року, знову піднявся.

2. Вперше українська армія застосувала партизанські методи боротьби, до того ж із ворогом, який значно перевищував чисельністю та озброєністю. Згодом цей досвід успішно застосовувала Українська Повстанська Армія.

3. Завдяки Першому зимовому походові в українській державності не було перерви між роками 1919 і 1920. Елементи державності — влада, населення, територія — всі ці 5 місяців були в руках Української Народної Республіки — в різний час, в різних місцях, але все на території України

4. Існування армії Зимового походу посилювало позиції української делегації на переговорах з поляками у Варшаві.

5. Зимовий похід сприяв неабиякому піднесенню національної свідомості серед широких мас українського населення. Воно було настільки сильне, що більшовикам у 1920 році довелося змінити свою тактику, підтримавши НЕП та політику «українізації».



Нині пам’ять про Лицарів Зимового Походу повертається в суспільну свідомість. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. Також на Одещині у місті Ананьїв відкрито перший в Україні пам’ятник із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.



Вітаємо з Днем Збройних Сил України!




четвер, 2 грудня 2021 р.

 «Світло нескореної душі»

5 грудня Григір Тютюнник (1931-1980), відмічав би 90 – річний ювілей. Але не судилося…

Відомий український прозаїк, представник покоління шістдесятників, народився у родині теслі, у селі Шилівка на Полтавщині.
Борис Олійник висловився про нього так: «Чесний до прямолінійності... від чого сам не раз потерпав... Безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну картину, що тільки записуй – і до друку. А працю­вав неквапом... нещадно правлячи себе, до літе­ратури ставився з святошною шанобою, з цнотли­вою ніжністю, як до матері...»

                           


З 2 по 6 квітня у читальній залі демонструватиметься виставка – персоналія «Світло нескореної душі», присвячена Григіру Тютюннику, лауреату премії ім. Лесі Українки, за повісті «Климко» (1976), «Вогник далеко у степу» (1979); Державної премії Тараса Шевченка (1989, посмертно), за «Твори» у двох томах.


До перегляду ми пропонуємо твори Тютюнника, які увійшли до шкільної програми, а також вашій увазі- світ новели, улюбленого жанру письменника:
"Мені здається, що спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. Але постійна робота душі. І колись настає мить, що вигострилась думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров'ю, а напруга така, ніби кожен нерв — напнута струна на скрипці, ледь-ледь торкни і — він застогне словом. Цей процес схожий, як ото лінза збирає сонячні промені в один пучок. Так і тут: думка, серце і нерви повинні сконцентруватися в слові".

 

У фонді бібліотеки ви знайдете:

 

Тютюнник Г. М. Твори. Книга 1 : Оповідання / Г. М. Тютюнник ; / упоряд. А. Шевченко; передм. О. Гончара. – Київ: Молодь, 1984. – 328 с.: іл.

 

До першої книги Григора Тютюнника увійшли оповідання і казки для дітей, в яких яскраво виявився його самобутній талант.


Тютюнник Г. М. Завязь : повесть, рассказы / Г. М. Тютюнник; авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой. – Київ:Дніпро, 1988. – 335 с. – (Серия «Радуга»).

До збірки «Зав'язь» увійшла повість «Оточення», написана від імені підлітка, який потрапив в центр військових дій; кращі розповіді збірки – своєрідні мікроповісті, що зображують народне життя в усіх його проявах.

Тютюнник Г. М. Облога : вибр. твори / Г. М. Тютюнник; передм., упорядкув. та приміт. В. Дончика. – Київ : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 584 с. – (Б-ка Шевченків. комітету).

Письменник у своїй творчості обрав жанр, традиційний для нашої літератури – оповідання, коротка повість. Правдивість зображуваних людських характерів, художня майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій – це те, чим найбільше приваблює він читача. Живописець правди – так можна б визначити і творчі принципи, і весь лад душі, а відтак і стиль, позначений яскравою індивідуальністю митця.

Тютюнник Г. М. Огонёк далеко в степи : рассказы и повести / Г. М. Тютюнник; авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; вступ. ст. О. Гончара. – М. : Мол. гвардия, 1982. – 350 с.:ил.

До книги відомого українського письменника Григора Тютюнника, перекладеної російською мовою , увійшли оповідання, написані ним в останні роки, і кращі його твори цього жанру, вже знайомі читачеві – в більшості своїй вони присвячені трудівникам українського села; а також повісті: «Климко» і «Огонёк далеко в степи» – про важке воєнне і післявоєнне дитинство українських дітей і підлітків

Тютюнник Г. Коріння : оповідання; повість / Г. Тютюнник. – Київ : Дніпро, 1978. – 292 с.

До книжки увійшли кращі твори письменника. Повість «Облога» присвячена подіям Великої Вітчизняної війни. В центрі твору – хлопчик-підліток, який опинився на суворих дорогах воєнного лихоліття. Змальовуючи нові складні життєві обставини тих днів, письменник створює правдиві образи сільських трудівників, які своїми вчинками стверджують високу народну моральність, людяність, чесність, справедливість. Збірка містить також спогади про брата – відомого письменника, автора «Виру» – Григорія Тютюнника.