понеділок, 30 травня 2022 р.

Діти війни. ХХІ століття

 

                                    
За хмари звуки вистрілів лунають,
Від горя десь сивіють знов батьки,
У небо янголята відлітають,
Назавжди залишаючись дітьми....
Наталя Хаммоуда


Жодне століття не минула війни. Кожного разу вона приходить для мирних людей зненацька, хижо вриваючись у хати і забираючи чоловіків, які здатні тримати у руках зброю. Вони йшли на ворога з мечами і луками, кінджалами і саблями, рушницями і автоматами. Згодом, на фронт тягнули пушки, кулемети, танки, важку артилерію.
Мінялась тактика і стратегія боїв, удосконалювались технічні характеристики військ у країнах світу, але обличчя війни це не змінювало.
Там, куди вона зазирала очима смертної безодні, виникало спустошення, творилися безчинства, свавілля, насилля над людською гідністю, лилась широкою рікою кров і сльози, виникали хвороби; гинули всі – солдати і цивільні. Війна завжди приносила фізичний і душевний біль, психологічний стрес з його важкими наслідками.
ХХІ століття. Вчені констатують – людство досягнуло певних успіхів у науці з вивчання біології астрономії, механіки, химії, нано технологій, здатно творити і розуміти музику, писати книжки, робити різні дива своїми «золотими руками», але воно у віці «підлітка». Чому? Тому що не навчилось оминати війну.
Незабутній відбиток залишає війна у серцях дітей.


Адже саме вони є беззахисними спостерегачами жорстокого, безжального, пекельного ходу війни, яка не шкодує і не захищає. Нормальна людина, в якому б столітті не жила, не зажадала би побачити розшматоване вибухом тільце дитини…


На жаль, з 2014 року в Україні йде російсько – українська війна і
4 червня оголошено днем вшанування пам’яті загиблих дітей.

Факти: За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні упродовж усього періоду війни на Донбасі, з 14 квітня 2014 року по 30 квітня 2021 року, загинуло 152 дитини. Із них 102 хлопчики і 50 дівчаток. Ще 146 дітей були поранені, із них 120 хлопчиків і 26 дівчаток;

За оперативною інформацією Національної соціальної сервісної служби України станом на 30 травня 2021 року 66 491 дитина отримала статус постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Із них 95 отримали такий статус через поранення, контузію, каліцтво.
Проте, для таких дітей на рівні законів та підзаконних актів досі не передбачено жодних гарантій, окрім безоплатного гарячого харчування в державних і комунальних закладах освіти.
Внаслідок бойових дій від 24 лютого до 16 травня 2022 року в Україні постраждало понад 650 дітей, з яких 229 – загинуло...


В одному із матеріалів в Інтернеті:
«Як піду із села найріднішого на війну криваву
Там і загину, захищаючи свою рідну Україну.
Там і полягу, захищаючи свою родину,
Відстоюватиму на полі свою рідну Україну»

Це вірш 9-річного Сергія, вихованця Маріупольського дитячого будинку «Центр опіки», який розташований у безпосередній близькості від бойових дій. З 92 підопічних 56 дітей покинуті або позбавлені батьківського піклування…
Дитячий будинок і бойові дії…



Всім нам дорослим повинно бути соромно за те, що вчасно не змогли евакуювати дітей із зони бойових дій. Не подбали про їх безпеку і життя…

Запрошуємо відвідати сайти за тематикою «Діти війни»

https://www.slovoidilo.ua/2022/05/16/novyna/suspilstvo/zhertvamy-rosijskoho-vtorhnennya-ukrayini-staly-vzhe-https://www.slovoidilo.ua/2022/05/16/novyna/suspilstvo/zhertvamy-rosijskoho-vtorhnennya-ukrayini-staly-vzhe-
https://nv.ua/ukr/ukraine/events/skilki-ditey-zaginuli-pid-chas-viyni-na-donbasi-dani-oon-novini-ukraj
https://www.pravda.com.ua/news/2021/06/4/7296028/
https://www.pravda.com.ua/news/2021/06/4/7296028/
https://zmina.info/articles/diti_jakih_zalishili_na_vijni/
https://ua.interfax.com.ua/news/general/821881.html
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515667
Інформаційний дайджест підготувала завідувач бібліотеки Тамара Пономарьова


четвер, 26 травня 2022 р.

29 травня – День Києва



Київ – серце України
І найстарше місто в світі,
Хоч пройшов усякі зміни,
Гарний весь – в зимі і літі.
Там церкви золотобанні,
А в них дзвони міднокуті
Як задзвонять на світанні,
В Україні всім їх чути
                             Роман Купчинський


В останню неділю травня, починаючи від 1987 року, славний Київ – столиця України, відзначає день народження.Місто - одне з найстаріших в Європі, приблизно засновано 482 року, а отже, 29 травня 2022 року йому – 1540 років. Київ побудовано на схилах Дніпра, що дає можливість милуватися неповторними панорамними краєвидами мегаполісу. Поряд з великою кількістю хмарочосів, торговельно – розважальних центрів розташовані цікаві історичні будівлі, пам’ятники мистецтва і архітектури, тихі вузькі вулички зі своєю історією й неповторним шармом. Тут багато зелених парків та скверів, фонтанів, музеїв, храмів, театрів…
Сучасний Київ розвивається, реконструюється, здатен зацікавити поціновувачів природної краси, пам’яток і тих, хто віддає перевагу насиченому й активному відпочинку.
Залишається незмінним – бажання вивчати це місто і кожної миті відкривати його для себе з нового ракурсу.





Для відвідувачів бібліотеки підготовлено озвучену книжкову виставку – панораму «Найкраще місто над Дніпром», презентація якої відбулася 26 травня. Присутні мали змогу ознайомитись з матеріалами виставки за завчасно підготовленим відеооглядом, який підготували бібліотекарі













пʼятниця, 20 травня 2022 р.

«Стельмах: літературне айкідо подільського одесита»

 24 травня -110 років від дня народження Михайла Стельмаха (1912 -1983), українського прозаїка

Його появі передувала напрочуд романтична історія зустрічі в одеській церкві робітника та служниці-сироти – це було кохання з першого погляду, і Панас Стельмах просив руки своєї обраниці Ганни у… її роботодавців-німців – адже ніяких ближчих претендентів на роль родичів не знайшлося…Новоспечена родина повернулася на батьківщину чоловіка – у Дяківці Подільської губернії. Тут і народився Михайлик. Проте через деякий час довелося знову їхати до Одеси, і остаточне повернення до Дяківців відбулося тоді, коли Михайликові виповнилося вісім років. Любов до Одеси Михайло Стельмах проніс крізь усе життя, проте своєю батьківщиною все-таки вважав Дяківці…
Михайло Стельмах пройшов всю війну. Бойові побратими згадують, що він нічого не боявся – завжди рвався на передову. Після другого поранення Стельмаха хотіли комісувати, але він знайшов обхідний шлях повернення на фронт – уже не в якості артилериста, а як кореспондент газети першого Українського фронту «За честь Батьківщини». При цьому він, як справжній українець, вважав війну катастрофою – адже серце «селянського сина» не може не стискатися при вигляді спалених хат…
Звісно, з талантом треба народитися, а техніку все одно доведеться шліфувати… Стельмахові пощастило з літературними вчителями: у 1939-1940 роках він потрапив на письменницькі курси при Спілці письменників України – ті «інженери людських душ», яким удалося пережити 37-38 роки, наставляли творчу молодь на шлях істинний…
1941 року побачила світ його дебютна поетична збірка «Добрий ранок» із передмовою Максима Рильського.
Одержавши у 1961 року Державну премію за трилогію «Хліб і сіль» (1959), «Кров людська – не водиця» (1957), «Велика рідня» (1949-1950), Михайло Стельмах використав її грошовий еквівалент на будівництво школи у рідних Дяківцях… У кращі часи тут навчалося близько 600 учнів…
Цікаво, що вважати Михайла Стельмаха дисидентом було б трохи голосно, проте у його творах чимало антирадянського. Стельмах не боровся з системою, а співіснував з нею, одержуючи премії і пропускаючи повз вуха звинувачення у націоналізмі та куркульській апологетиці. Він використовував силу системи проти самої системи – так само роблять борці стилю айкідо – і це було набагато ефективніше, ніж відкритий протест.




До ювілейної дати письменника в бібліотеці організовано виставку – персоналію «Стельмах: літературне айкідо подільського одесита», яка зацікавила відвідувачів цікавими фактами з життя та творчості письменника


 



Голодомор в Україні


 


Згідно Державної програми про вшанування жертв Голодомору в Україні, пропонуємо історичну довідку «Голодомор – незаперечні факти»
У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні» Голодомор визнаний геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено саме геноцидний характер Голодомору: намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації; під час здійснення особливо тяжкого злочину у 1932 – 1933 роках померло до 10 мільйонів українців.
27 листопада громадяни України вшанують жертв голодоморів, зокрема, найстрашнішого – Голодомору 1932-1933 років. У вікнах своїх будинків та на центральних площах міст у пам’ять про померлих від цього лиха о 16:00 запалюють свічки одночасно по всій країні.




Що треба знати про це лихо?
1. Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих.
2. Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.
3. У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, залишаючи людей приреченими на голодну смерть.


4. За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення та розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
5. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
6. У серпні 1932 року Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна або 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший місяць було розстріляно щонайменше 250 людей, а за перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.



Моральний обов’язок держави та суспільства перед минулими та наступними поколіннями – пам’ятати про кожного, хто загинув від голоду, і передати пам’ять про цю трагедію.

Більш детальнішу інформацію ви можите отримати за посиланнями:
https://uk.wikipedia.org/wiki
https://www.radiosvoboda.org/a/1338792.html
https://tulchin-rda.gov.ua/news/10-faktiv-pro-golodomor/
https://suspilne.media/83727-miljoni-zertv-ta-dvadcat-dva-misaci-golodu-fakti-pro-golodomor/
https://www.bbc.com/ukrainian/news-59260026
https://tvoemisto.tv/news/5_vazhlyvyh_faktiv_pro_golodomor_v_ukraini_67397.html
https://novopskovrada.gov.ua/news/1637933892/

Історичну довідку підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Тамара Пономарьова

четвер, 19 травня 2022 р.


«До рідного слова торкнемось душею»
24 травня – День рівноапостольних Кирила та Мефодія.

 


Щорічно 24 травня слов'янські країни вшановують пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія - видатних візантійских просвітителів. Саме вони дали поштовх для розвитку східнослов'янської писемності, перекладаючи церковнослов'янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Упорядкувавши слов'янський алфавіт, брати Кирило і Мефодій заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом користуються в сьогоденні понад 250 мільйонів людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.
В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року

         

До пам’ятного дня в бібліотеці підготовлено книжкову виставку «До рідного слова торкнемось душею», яка є внеском у роботу над формуванням іміджу високоосвіченої української нації.
Адже привернення уваги читачів до рідної мови, як неоціненного скарбу та субстанції, завдяки якій зберігається історія українського народу, його культурна спадщина, основи морального й духовного розвитку, надає впевненності у майбутній долі України.
Виставка складається з розділів: «Спочатку було Слово», «Є мова – є нація».




У розділі: "Мово моя, як барвінок


духмяна",

особливе значення надаємо розквіту 

сучасної креативної української мови, 

пропагуванню сучасної української

літератури



вівторок, 17 травня 2022 р.

«Ноти з Європи»


 


Культурне розмаїття є рушійною силою розвитку економічного зростання, засобом для повноцінного інтелектуального, емоційного, морального та духовного життя. Воно неодмінно скорочує масштабність спотворення і веде до сталого розвитку будь – якого суспільства. Прийняття та визнання феномена культурного розмаїття сприяє розвитку діалогу між цивілізаціями, зростанню поваги і взаєморозуміння в середовищі – Людство…
2001 року ЮНЕСКО ухвалила Загальну декларацію про культурне розмаїття, а в грудні 2002 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 57/ 249 проголосила 21 травня Всесвітнім днем культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку.
До Всесвітнього дня культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку, до Дня Європи, пропонуємо відеоряд «Ноти з Європи»


понеділок, 16 травня 2022 р.

«Ми вертаємось в Крим. Він, як мати, зігріє й пригорне»…



18 травня - День пам’яті жертв геноциду (1944) кримськотатарського народу

 


Напередодні цієї дати ми пропонуємо ознайомитись з міфами і реаліями щодо причин депортації кримськотатарського народу
Міф № 1. Кримські татари масово дезертирували на початку війни

Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар призвали в Червону армію. Однак служба їхня виявилася недовгою. Варто було фронту наблизитися до Криму, як дезертирство і здача в полон серед них набули масового характеру. Стало очевидним, що кримські татари чекають приходу німецької армії і не хочуть воювати… Як ми бачимо, дезертирство кримських татар було практично поголовним.
Ігор Пихалов, "За что Сталин выселял народы", 2008 рік
Суть міфу


Влітку 1941 року радянська влада розпочала мобілізацію у Криму, яка охопила 20 тисяч кримських татар. Після прориву нацистів за Перекоп усі мобілізовані татари кинули зброю та розбіглися по домівках.
Факти стисло
Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу


та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.

Міф № 2. Кримські татари — "народ-зрадник"

Як ми бачимо, перебуваючи у складі російської держави, кримські татари зраджували нашу країну щоразу, коли на землю Криму приходив ворог. Їх виселення стало цілком заслуженою і адекватною мірою. Провина кримських татар була настільки очевидною, що навіть Хрущов, який реабілітовував "невинних жертв незаконних репресій" направо і наліво, не посмів їх повернути на "історичну батьківщину".
Ігор Пихалов "За что Сталин выселял народы"

Суть міфу
Усі кримські татари під час окупації Криму співпрацювали із нацистами, боролися проти партизан, винищували мирне населення, а тому їхня депортація у 1944 році — справедлива та виправдана.
Факти стисло
Серед кримських татар і справді було 15-16 тисяч колабораціоністів, але майже всі вони врешті-решт або загинули, або були заарештовані НКВД. Карати цілий народ за провини окремих його представників є злочином проти людяності, що має ознаки геноциду.
Факти докладніше
На окупованих територіях Радянського Союзу не було жодного народу, якому тією чи іншою мірою не можна було б закинути співпрацю з нацистами.
Якщо ж спробувати виокремити самих лише кримців — то вийде 15-16 тисяч осіб, тобто до 7% всього кримськотатарського населення.
Така доля колабораціоністів є справді дещо більшою, ніж середні значення по окупованій частині СРСР. Проте цього недостатньо, щоб звинувачувати у "тотальному колабораціонізмі".
Зрештою, в лавах Червоної армії кримських татар все одно воювало більше, ніж у різноманітних мілітарних і парамілітарних формаціях, пов'язаних із Вермахтом та окупаційною владою.


       Кримськотатарський доброволець Вермахту танцює на Південному узбережжі Криму, літо 1942 р.

Найбільш боєздатна частина — 5-6 тисяч "хіві" — евакуювалася з Криму разом із 11-ю армією Вермахту і воювала поза півостровом.
У самому Криму залишилося приблизно 5,5 тисяч кримців-колабораціоністів, з яких у боях загинуло до тисячі осіб, або понесли індивідуальну кару після війни. Дуже мало хто зміг уникнути покарання за співпрацю з ворогом.

Міф № 3. Депортація була порятунком кримських татар


Цей тип покарання, важкий для всіх, був порятунком від загибелі для великої частини чоловіків, а значить, для етносу. Якби чеченців судили індивідуально за законами воєнного часу, це обернулося б етноцидом — втрата такої значної частини молодих чоловіків підірвала б демографічний потенціал народу…
Ось, німці вигнані, і батьків запитують, що вони воліють — щоб сина судили за "цивілізованими" законами і розстріляли як зрадника, який воював на боці противника, або виселили всю сім'ю в Казахстан? Можна заздалегідь відповісти, що 100% з тих, хто справді може уявити себе в такому становищі, відповіли б, що будуть щасливі обрати депортацію. Інша річ, що огудникам СРСР на долю чеченських чи кримськотатарських чоловіків, а також усіх їхніх народів було, чесно кажучи, начхати.
Сергій Кара-Мурза, "Советская цивилизация", том 1
Суть міфу
Злочини кримських татар були настільки масштабними та викликали стільки ненависті інших жителів Криму, що депортація стала справжнім порятунком. Якби Сталін вирішив переслідувати колабораціоністів за законом, то довелося б розстріляти всіх дорослих чоловіків, і народ попросту б загинув. Інша небезпека — радянські бійці, повернувшись із фронту, масово почали б мститися кримським татарам за зраду.
Факти стисло
Усі колабораціоністи і так загинули або зазнали кари в індивідуальному порядку, тому небезпека народові не загрожувала. Обов'язковий розстріл за співпрацю з німцями — вигадка дилетанта Кара-Мурзи. Натомість умови на новому місці проживання завдали справжніх, а не уявних втрат кримським татарам.
Факти докладніше

           

Якщо більш поширений варіант міфу про кримськотатарські злочини (депортація є справедливим покаранням за них) можна було б назвати патріотично-шовіністичним, то в цьому випадку (депортація — спасіння) мова йде про ліберально-шовіністичний міф. Адже у цій його версії головний постулат — про тотальну масову співпрацю кримських татар з ворогом — лишився незмінним. Його поширенню ми "завдячуємо" книжці Сергія Кара-Мурзи "Радянська цивілізація", в якій зазначений підхід продемонстровано в його неприкрито цинічному вигляді.


 Кримські татари останніми , серед народів СРСР, отримали дозвіл повернутися додому, який їм було надано в часи горбачовської Перебудови. Цей процес набрав сили у 1988–1989 роках. Основну частку переселенців становили нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто пережив виселення в дитячому віці.


За 4 роки із Узбекістану, Казахстану, Таджикістану повернулося половина всіх кримських татар -250 тисяч осіб. Це, зокрема, позитивно вплинуло на приріст населення України на початку 1990-х років. Для представлення інтересів народу перед владою та в іноземних організаціях 1991 року було створено керівний орган Меджліс кримськотатарського народу.

                                         

Не дивлячись на труднощі, з якими зіткнулися переселенці у Криму 1988 -1989 роках, вони раділи поверненню на рідну землю і добивалися своїх прав та свобод…

Більш детальніше щодо депортації кримських татар ви можете отримати інформацію за посиланнями:

https://mtt.in.ua/ist-ukr_1991-2010_povernennya-krymskyh-tatar/
https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/18/155691/
https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/2703180-knazickij-perezite-krimskimi-tatarami-ce-unikalna-tragedia.html
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/deportaciya-krimskih-tatar-genocid/
Інформаційний дайджест підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Тамара Пономарьова

 

четвер, 12 травня 2022 р.

«Моя сім'я, книжка і я»



20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім’ї, який відзначається щороку 15 травня.
Родина як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності та розвитку. Завдяки родині міцніє і розвивається держава.
Книга є могутнім скарбом, здатним формувати світогляд людини , а, отже, суспільний осередок чи цілий народ. 
І не тільки в бібліотеці йде щоденна робота і піклування про кожного читача, надання потрібної їнформації чи пропагування літератури, яка виховує й надихає, надає впевненності та надії.
Приємно, що така робота йде в родинах і за традицією вони мають свою Золоту книжкову полицю!
                    

Бабусі й дідусі передають свої читацькі вподобання дітям - діти онукам, онуки – правнукам.
До Міжнародного дня сім’ї в бібліотеці організовано анкетування серед династій читацьких родин (Кокоріної Надії Іванівни, Петрова Миколи Петровича, Речинської Світлани Юріївни, Жарко Олександра Степановича, інших) та книжкову виставку за їх уподобаннями:



«Моя сім’я, книжка і я», що знайомить дітей та дорослих з літературою української класики та сучасності, а також творами зарубіжних авторів.
За пропозицією найактивніших книгочеїв, інші читачі та їх родини мають змогу розширити читацький світогляд.



Так! Книга нас єднає! Книга навчає! Книга виховує майбутніх громадян.


Як говорив Іван Франко : «Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли мама або бабуся розповідала казки, не забудете ніколи»