1 червня - Міжнародний День захисту дітей

Київ і люди

 

28 травня - День Києва

Київ і люди

Глобальний тиждень дорожнього руху

                                            

«О мово, душа голосна України»

24 травня - Рівноапостольних Кирила і Мефодія.

220 років українському Гомеру - Остапу Вересаю (Кобзарю)

«Спочатку було Слово, і Слово в Бога було, і Бог було Слово»

Відповідно до Указу Президента від 17 вересня 2004 року №1096/2004 щороку в Україні відзначається День слов’янської писемності і культури.Ця подія пов’язана з постатями двох християнських діячів – Кирила й Мефодія, які стали видатними авторами нової системи писемності, створеної для слов’ян.

Обидва брати мали болгарське коріння з Фессалоніки, здобули гарну освіту: Кирило працював декілька років бібліотекарем, згодом, дипломатом при візантійському дворі, а Мефодій вирішив піти у монахи.

Братами , а це ІХ століття, створена й перекладена з грецької мови слов’янська абетка та перекладено Євангеліє, Апостол, Псалтир.

Більш того, відправившись до Моравії, брати майже три роки поспіль поширювали християнське вчення зрозумілою мовою й переклали чимало християнської літератури на народну старослов’янську. Абетка Кирила та Мефодія й сьогодні слугує багатьом слов’янським народам, зокрема нам, українцям.

Вперше День слов’янської писемності і культури було відзначено 1863 року на честь 1000-річчя створення слов’янської абетки.

2023 року ми згадаємо Гомера України Остапа Вересая (Кобзаря) (1803 -1890), виконавця народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.

Як відомо – кобзар є українським народним співаком, представником епічного жанру, який ніс в народ пісенне народне слово, в якому історія, героїка та національна душа. Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, "соловій старого времені". Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім’я Мануйла, "певца гораздого". У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них.

Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун,  Юрій Хмельницький…

Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. "На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб’ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок", — писав Д. Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: "Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах". М. Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями.

До плеяди славнозвісних кобзарів відносимо Остапа Микитовича Вересая (по-вуличному — Радчишин), який народився в селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянського району Чернігівської області) в сім’ї кріпака. Належав до кобзарів – імпровізаторів, які щоразу вносять у виконаний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту.

Батько його, Микита Григорович Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. На жаль, у чотирирічному віці Остап також втратив зір…

Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчик переймав мистецтво співу та гри на кобзі у кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах.  Після смерті Андріяшівського Остап деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінки, після нього — у лірника Ничипора Коляди, далі повернувся в Калюжинці й продовжив навчання самотужки. З Калюжинець переїхав до села Сокиринці Прилуцького повіту.

Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого "Кобзаря" з підписом: "Брату Остапу від Т. Г. Шевченка". Л. Жемчужников та П. Куліш умовили Остапа Вересая взяти кількох учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець, які згодом продовжили традиції свого вчителя.

1871 року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії Галагана, за пропозицію якого, 28 вересня 1873 року, було скликано засідання Південно-західного відділу Російського географічного товариства, дійсний член якого Микола Лисенко виголосив реферат "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм".

1874 року Остап Вересай виступає у Києві на III Археологічному з’їзді, згодом - на концерті, влаштованому М. Старицьким, в якому взяв участь хор під керівництвом М. Лисенка. У звіті про з’їзд начальник Київського жандармського губернського управління пише рапорт вищому начальству про те, що "Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини…".

1875 року у супроводі М. Лисенка та П. Чубинського Вересай побував у Петербурзі, де виступив на засіданні Російського географічного товариства, в Музеї етнографії і старожитностей, у Петербурзькому залі Благородного зібрання, на засіданні Слов’янського благодійного комітету та в інших аудиторіях.

По дорозі з Петербурга, в Прилуках, Вересая заарештували на базарі за пісню "Про правду й неправду" і посадили до в’язниці. У поліції під час допиту його врятувала табакерка, подарована в царському палаці в Петербурзі князями, і Вересая звільнили.Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. "Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Як ходиш по селу та заспіваєш, то много людей плачуть. Тепер більше брехнею живуть", - розповідав Остап Вересай художникові Л. Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню.Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу: "Нема в світі правди, правди не зіськати! Що вже тепер правда стала у неправді жити. Уже тепер правда, правда помирає! А щира неправда весь світ пожирає".

Виконуючи думи, зокрема особливо популярні "Про Хведора Безрідного" чи "Як три брати з Азова втікали", Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, викликаної втратою козаками свого побратима, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, поєднання персоніфікованих монологів та діалогів, емоційні піднесення й спади голосу, поєднання речитативу і розлогого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, справляло незабутнє враження.

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників.

Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію.

Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Райнер-Марія Рільке, що бачив Вересая  1889 ро-ку, відтворив його образ в оповіданні "Пісня про правду".

1884 року він виступав у Київській рисувальній школі М. Мурашка, де з нього учні малювали портрети. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях. 

Шануймо наше письмо, мову, пісню, загалом, нашу українську культуру!

Інформаційний дайджест «О мово, душа голосна України» 

24 травня - Рівноапостольних Кирила і Мефодія. 220 років українському Гомеру - Остапу Вересаю (Кобзарю) підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка

Використаний інтернетний ресурс:
https://pon.org.ua/novyny/8754-den-slovyanskoyi-pisemnost-kulturi.html
https://naurok.com.ua/scenariy-do-dnya-slov-yansko-pisemnosti-ta-kulturi-241160.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%
https://dovidka.biz.ua/ostap-veresay-biografiya-skorocheno/
https://laginlib.org.ua/blog/?p=20383
https://osvita.ua/vnz/reports/biograf/24090/

Приречені на Голгофу. Репресоване письменництво

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть, відірвані від рідних хат.

Помолимось за тих, що у розпуці

вночі гризуть залізні штаби грат

Юрій Клен

Відповідно до Указу Президента 2007 року №432 в Україні 21 травня відзначатиметься День пам’яті жертв політичних репресій, жертвами яких стали мільйони людей. Так званий великий сталінський терор вступив у дію 5 серпня 1937 року, коли було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи».

Від несправедливого арешту, концтаборів і страти не був застрахований ніхто, адже метою терору було зламати всіх, вбити саму можливість мати власну думку.

В Україні великий терор став продовженням Голодомору, але головний удар був спрямований не на селянство, а на інтелектуальну еліту нації. Репресії в Україні були особливо жорстокими, адже владники намагалися упокорити бунтівну українську націю, яка щойно здійснила спробу утворити свою незалежну державу.

Так у жовтні-листопаді 1937 року в карельському урочищі Сандармох було страчено майже триста представників української інтелігенції – вчених, митців, державних діячів. Серед них еліта української політики, науки, мистецтва: вчені Степан Рудницький, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, Матвій Яворський та багато інших.Відвідувачі нашої бібліотеки мали змогу ознайомитись з книжковою виставкою

«Приречені на Голгофу. Репресоване письменництво»,

організованою напередодні трагічної дати.…За сказане правдиве слово під номером 177 у «розстрільному списку» був за Миколою Кулішем, а під номером 178 – Лесь Курбас… Однією кулею з метою економії було страчено два геніальні побратими з українського «Розстріляного Відродження»…

Кількість репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій достоменно невідома. За деякими даними, це число сягало 30 000 осіб.

Заборонені й цензуровані в радянській Україні письменники, які повернулися до читача після 1989 року…

Валер’ян Підмогильний

1901 – 1937. Розстріляний в Сандармосі. Письменник, перекладач, літературознавець. Перше перевидання творів після реабілітації у 1956 році – роман "Місто" у 1989 році, видавництво "Молодь".

Підмогильний пропонував тексти, в яких були інші взірці:європейська традиція від Просвітництва до початків справжньої філософії, адже письменник дуже багато перекладав й вчився у Мопассана, Флобера, Бальзака, з творами яких працював та вступав в діалог.

Майк Йогансен

1895 – 1937. Розстріляний у в'язниці Києва. Письменник, перекладач, філолог. Перше перевидання після реабілітації – добірка поезій  1989 року.

Поруч із Йогансеном треба поставити й Михайла Семенка. Це ключові фігури українського авангарду. І це надзвичайно важливо для того, щоби повноцінно розуміти історію української культури не тільки XX століття. Авангард, який часто називають російським авангардом, а перед тим називався радянським авангардом, не асоціювався з Україною, хоча величезна кількість його представників не тільки походила з Україні, але і творила в Україні.

І якщо мова художників – це мова, яка має національні ознаки, але на іншому рівні, то література говорить національною мовою. Для Йогансена вибір української не був очевидним. Він починав писати і німецькою, і російською. Але в 20-х роках, коли надивився на жахи, коли прийшли в Україну денікінці, він вирішує писати українською мовою, і вірить, що українською мовою можна створювати нову літературу.

Микола Зеров

1890 – 1937. Розстріляний в Сандармосі. Поет, лідер українських «неокласиків».1923 року став професором української літератури Київського інституту народної освіти.

Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі; створив літературну групу, що її стали називати неокласиками, до якої увійшли Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.

1924 року надруковано «Камену» - першу збірку віршів Зерова, перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство» та монографію «Леся Українка». Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях. Побачила світ збірка статей «До джерел». Наприкінці 1934 року Зерова звільнено з університету, фактично йому заборонили займатися науковою та літературною діяльністю; 1935 року його було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне за звинуваченням у терористичній діяльності. 20 травня доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією, його засудили на 10 років виправних робіт та відправили до Карелії. 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу...

 

Григорій Епік

1901 – 1937. Розстріляний в Сандармосі…Письменник Григорій Епік брав участь у діяльності культурно-просвітницьких товариств, належав до Спілки селянських письменників «Плуг», а згодом приєднався до ВАПЛІТЕ.

Основні творчі здобутки - кілька повістей і романів, які засвідчили його духовну еволюцію. Найпомітніші з них - повість «Восени», де виведено тип комуніста-переродженця, який безкарно владарює у житловому кооперативі, та роман «Без ґрунту». В ньому письменник таврував пристосуванців — «папероїдів», які виробили систему свого існування: цілковита покора дужчим і нещадне знущання зі слабших.

5 грудня 1934 року його було заарештовано нібито за належність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників компартії й уряду. Морально надломлений, Г. Епік визнав свою належність до неіснуючої терористичної організації, до якої нібито належали також М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник.

Однак це не полегшило долі письменника. У жовтні 1937 року його справу несподівано переглянула «трійка» УНКВС Ленінградської області і винесла вирок — розстріл…

Пропонуємо детальніше ознайомитись з матеріалами по даній тематиці:

 посилання до    електронного ресурсу

https://dovidka.biz.ua/mikola-zerov-biografiya-korotko
https://www.google.com.ua/search?q
https://suspilne.media/155256-sist-ukrainskih-pismennikiv-aki-povernulisa-do-citaca-v-dobu-nezaleznosti/
https://www.facebook.com/odesapatriot1/posts/2839303723026
https://armyinform.com.ua/2020/08/05/sogodni-ukrayin

 

«В гостях у Наталки Сняданко»

20 травня ювілей у Наталки Сняданко (1973),яка народилася у Львові, закінчила Львівський та Фрайбурзький університети. Якщо коротко – за фахом – українська журналістка та перекладачка з польської, німецької та російської; друкується у пресі «Львівська газета», «Дзеркало тижня», «Суботня пошта», «Український тиждень».

Для користувачів бібліотеки в читальній залі проведено літературну подорож «В гостях у Наталки Сняданко», твори якої є незвичайними, в чомусь можливо, занадто відкритими.

З початкових кроків «Колекції пристрастей» до – «Гербарію коханців» - це певний аналіз дивних людських типів, характерних героїв у нетипових ситуаціях – пародійний, шаржований портрет Галичини: вона веде захопливу гру з національними, культурними, віковими та іншими стереотипами.

Ніжна іронія, уважний зір, гнучкі інтонації вирізняють «Сезонний розпродаж блондинок» -не знану раніше територію, відкриту авторкою, хоча іноді ці розповіді вважають досить відвертими.

«Чебрець в молоці» - спроба перенесення юнацьких образів, рухів, жестів, інтонацій, ностальгійних жалів за минулим і незворотним.

«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» - це калейдоскоп життя Вільгельма (бойовий псевдонім Василь Вишиваний) – історія кількох родин, країн, епох, воєн, віддзеркалення австрійського в польському і навпаки, українського – в радянському і навпаки – ці химерні порівняння фантастичніші за будь – які вигадки.

Особливу увагу надано творам Наталки Сняданко у перекладі українською німецьких авторів Франца Кафки, Фрідріха Дюрренматта, Гюнтера Грасса, Юдита Германна, Стефана Цвейга; польських – Чеслава Мілоша, Герберта Збігнева, Ярослава Івашкевича, Яна Бжехви; російських – Андрія Куркова.

Відвідувачі переглянули цікаві відеорозмови з неординарною Наталкою Сняданко, філософськи мислячою людиною, яка працює на перспективу розвитку українського суспільства

«Довга дорога на схід»

18 травня - День пам’яті жертв геноциду (1944) кримськотатарського народу

З 1994 року, в Україні 18 травня є Днем скорботи і пам'яті жертв депортації кримських татар, а з 2016 року – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, згідно з постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року «Про визнання геноциду кримськотатарського народу».

Що ж відбулось 18 травня 1944 року, коли до 200 тисяч кримських татар депортували з рідного півострова й за кілька днів увесь народ був позбавлений батьківщини?

Офіційною причиною депортації стало звинувачення радянською владою кримських татар у державній зраді на користь нацистської Німеччини й “масовому знищенні радянських людей” під час Другої світової війни.

Крім того, історики вказують, що у корінного народу Криму були тісні історичні зв’язки з Туреччиною, а отже СРСР планував використати Крим як стратегічний плацдарм, якщо виникне конфлікт з країною - суперницею, якою на той час вважалась Туреччина.

На сьогодні достоменно відомо - кримські татари воювали як у складі Червоної армії, так і в антирадянських бойових загонах. За підрахунками історика Олега Романька до 16 тисяч або 7% воювали проти Радянського Союзу. Деякі з них хотіли захистити населені пункти від радянських партизанів, які, за твердженням самих татар, переслідували їх за національною ознакою. Деякі люди воювали в антирадянських батальйонах після того, як потрапили в полон до нацистів.

Історія – це наука фактів і подій. Вона охоплює різні епохи, поступовий розвиток людства, цивілізації, що створювались, процвітали та приходили до руїни в процесі класової боротьби, війн чи природних катаклізмів… Але кожна окрема людина є також творцем історії, свідком її неминучої ходи. Ось як свідчить Нурі Халілов, ветеран Другої світової війни: «Кляте слово "депортація" я вперше почув уночі від товаришів по палатці. Не відразу я усвідомив, що татар виганяють із Криму! Вони розповіли, що кругом стоять вантажені татарами автомашини, які везуть їх на вокзал, а вже звіти — у Сибір. Із міста без перевірки нікого не випускають. Я тут же вийшов із намету і побачив, що навколо села стоять чатові».

Як відбувалася депортація кримських татар

Для переселення НКВС використав 32 тисячі силовиків.

Примусова депортація розпочалася вранці 18 травня. Людям давали до 30 хвилин на збори. Деяким навіть не давали часу зібратися. Потім усіх відвозили на вантажівках до залізниці та відправляли ешелонами на схід. О 16:00 20 травня депортація була закінчена.

Вони заходили в кожний будинок і оголошували, що через зраду батьківщини його жителів виселяють з півострова. Щоб зібратися людям давали від декількох хвилин до півгодини. Кожна родина могла офіційно взяти з собою до 500 кг багажу, але насправді дозволяли взяти дуже мало речей, а іноді – нічого. У травні 1944-го багато кримськотатарських чоловіків перебували на війні. Тому під депортацію кримських татар потрапили переважно жінки, діти і люди похилого віку. Людей вантажівками відвозили на залізничні станції. Звідти в Середню Азію відправили майже 70 товарних ешелонів. Наглухо закриті вагони були переповнені людьми. Максимальний шлях до нового місця поселення тривав три тижні. У дорозі, здебільшого через спрагу і тиф, загинуло близько 8 тисяч осіб. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли. Ешелони прибували в Узбекистан, райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи відправляли в Костромську область, Марійську АРСР і на Урал.

Радянська влада демобілізувала кримських татар з лав Червоної армії і відправила до трудових таборів Уралу та Сибіру. Тільки з 1945 по 1946 роки у місця депортації відправили 8 995 кримськотатарських ветеранів війни. З них – 524 офіцери і 1 392 сержанти.

Треба зауважити - під час війни на боці СРСР загинуло до 12 тисяч кримських татар, тоді як на боці Німеччини – до 7 тисяч.

Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців. Їх обмежували в правах, зокрема, забороняли самовільно перетинати кордон спецпоселення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

Наслідки

За різними даними, протягом перших трьох років депортації від 20 до 46% всіх депортованих померли від голоду, виснаження і хвороб.

Новоприбулим заборонялося виходити за межі свого спецпоселення. У 1948 році в Москві визнали кримських татар довічними переселенцями. Якщо переселенець залишав спецпоселення, йому загрожував штраф у разі першого порушення або 20 років ув’язнення в разі другого порушення.

Діти кримських татар отримували освіту тільки російською або узбецькою мовою. До 1957 року заборонялися будь-які публікації кримськотатарською мовою. У 1956 році Президія Верховної ради СРСР своєю постановою зняла режим спецпоселень для кримських татар. Однак переселенцям ще не надали права повернутися на батьківщину і відмовилися відновити їхнє право власності на майно в Криму.

Кримські татари змогли повернутися на батьківщину лише у 1989 році. За чотири наступних роки на півострів повернулося 250 тисяч людей.

З 2015 року українська держава визнала депортацію 1944 року геноцидом кримських татар.

Прес реліз «Довга дорога на схід» підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка

Використані електронні джерела
https://mon.gov.ua/ua/news/18-travnya-den-pamyati-zhertv-genocidu-krimskotatarskogo-narodu
https://tsn.ua/ukrayina/tragediya-krimskotatarskogo-narodu-yak-nkvs-pozbaviv-250-tisyach-lyudey-batki
https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/05/19/152469/

https://zmina.info/articles/deportacijia_krimskih_tatar-2/

Презентація "Співочий Києве, дитя живих століть"

 16 травня до бібліотеки завітав онук Максима Тадейовича Рильського - Максим Георгійович, якій не тільки шанує пам'ять про великого дідуся, займається дослідницькою діяльністю життя і творчості поета, а й ділиться особистими спогадами, враженнями, цитує поезії й випускає унікальні книги, які допомагають сучасному читачу розібратись у життєвих перепетіях , зрозуміти багатогранність таланту Максима Рильського, його велику роль у розвитку української мови

Бібліотечний круїз

17 травня працівники бібліотеки ім. М.Т. Рильського відвідали ЗДО№312, куди гостинно запросили вихователі Зінаїда Надь – Соломко та Ірина Малахова й провели бібліотечний урок: «Бібліотека. Книга. Читач».

                  

Дітей середньої групи ознайомили з професією бібліотекаря, розповіли про бібліотеку, книги, які мають різне читацьке призначення: навчальні, пізнавальні, повчальні та художні.

Все відбувалося в невимушеній атмосфері з ігровими моментами; юні слухачі намагалися брати активну участь, що їм вдалося!

«Що встиг Скоропадський? Історична правда»

150 років від дня народження Павла Скоропадського (1873 -1945), українського державного діяча, Гетьмана України

«День Матері та день весни земної…»

14 травня День матері

  

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Святкування Дня Матері у травні вибрали не випадково - адже саме цього місяця вшановують Пречисту Діву Марію, матір Ісуса Христа. До неї жінки споконвіку звертаються в тяжкі хвилини життя, коли потрібна допомога та заступництво. Крім цього в останній місяць весни природа оживає, навколо квітнуть запашні квіти, а тому це - найкращий час, щоб привітати найдорожчу людину на Землі.

Мама — найголовніша людина, вона дарує життя, рятує в дитинстві від хвороб, оберігає від неприємностей. Ми звертаємось до мами , коли потребуємо мудрої, доброї поради, в щирості якої не доводиться сумніватися.Зрештою, в найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною.

Богині - Матері

Пошана до жінок, які дарують життя, була властива людям з прадавніх часів, тому знаходила вираження в культах богинь-матерів.

В Древньому Єгипті поклонялися богині Ісіді, яка правила світом разом зі своїм чоловіком — богом Осірісом та мала сина Гора. Єгиптяни вважали Ісіду взірцем матері, жіночності й вірності.

В давньогрецьких віруваннях матір’ю всіх богів була Рея — втілення жіночої плодючості й наступництва поколінь, а також богиня комфорту та спокою.

Образ Реї тісно пов’язаний з образом іншої античної богині — Кібели – Великої Матері, яку особливо шанували в Древньому Римі. Ця богиня мала владу над повним життєвим циклом — вона дарувала життя, наглядала за своїми дітьми, доки вони були живі, й забирала життя, коли наставав час. Кібела - покровителька плодючості не тільки людей, а й тварин, також богиня посівів і збору врожаю.

Традиції вшанування богинь-матерів в античному світі переросли в раннє християнське свято, відоме як «Материнська неділя». Воно випадало на четверту неділю Великоднього посту й спершу мало дещо інший зміст — цього дня віруючі відвідували ту церкву, яка стала першою в їхньому житті — «материнську». Особливо поширеним цей звичай був у Великобританії.

Передісторія сучасного Дня матері почалася з досить непростого досвіду материнства американки Енн Джарвіс, яка мала 13 дітей, з яких тільки четверо дожили до повноліття. В XIX столітті це не було чимось винятковим — тоді багато малюків помирали через відсутність щеплень та відповідного лікування. В 1858 році Енн організувала зустрічі матерів з лікарями для вивчення правил санітарії й гігієни, щоб запобігати інфекційним хворобам дітей. Такі зустрічі назвали «робочими клубами».

Пізніше, в роки громадянської війни в США, ці клуби стали об’єднуючою силою для матерів, які надавали допомогу пораненим солдатам обох воюючих сторін. Вже після війни, в 1868 році, Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів. Крім того, Енн викладала у недільній школі для дітей, і якось на уроці зауважила, що існує багато пам’ятних днів, присвячених чоловікам, а ось на честь матерів їх майже немає. Дочка Енн Джарвіс, 12-річна Анна, яка була присутня на тому занятті, добре запам’ятала ці материнські слова.

Ще однією жінкою, яка заклала основу Дня матері, була Джулія Уорд Хоу — поетеса з Бостону. Вражена подіями громадянської та франко-прусської воєн, в 1870 році вона вирішила звернутися до жінок і написала «Прокламацію до Дня матері» — заклик до об’єднання матерів всього світу в боротьбі за мир, а в 1873-му запропонувала щороку відзначати 2 липня як «День миру матерів». Цю версію Дня матері відзначали в Бостоні кілька років, проте зрештою вона втратила популярність.

Так ось, 1908 року з пропозицією затвердження свята Матері виступила американка Анна Джервіс. Дівчина рано втратила маму, і дуже переживала, що не приділяла їй достатньої уваги, тому вирішила виступити з пропозицією про створення такого свята.

Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб з пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом — в 1910 році штат Вірджинія першим визнав День Матері як офіційне свято. У 1912 році була створена Міжнародна Асоціація Дня матері з метою поширення свідомого святкування цієї дати; 1914 року свято отримало офіційний статус у США.

Історія Дня Матері в Україні

Богородиця займає найважливіше місце в релігійній свідомості українців. Ще з давнини князі просили її про заступництво, проголошували честь та хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця вважалась покровителькою лицарів українського духу – козацтва…

З 1929 року розпочалась історія святкування Дня Матері в Україні. Тоді у Львові підхопили ініціативу українок Канади.

Того ж року «Союз українок» запропонував створити День Матері на Тернопільщині.

З 1939 року радянською владою було заборонено святкування Дня Матері. Однак зусиллями різних громадських організацій, це важливе свято було повернуто до України 1990 року.

Цікаві факти

Слово «мама» практично у всіх мовах звучить однаково або дуже схоже. І українські, і іспанські, і китайські діти називають свою маму однаково — мама. Англомовні діти говорять «мom» — «мам». Дивно, чи не так? Секрет в тому, що самі діти обрали, як їм називати своїх матерів. Одним з перших складів, вимовлених дитиною, є склад «Ма». Саме тому практично в усіх мовах світу цей склад використовується в слові, що означає «мама».

  

Європейська громадська організація МаМа провела дослідження і з’ясувала, що жінка, яка «сидить вдома з дитиною», насправді не просто не сидить, а «намотує» в день в середньому 40 км, виконуючи до 200 справ. Для порівняння: дистанція напівмарафону становить 21 км.

 Найстарша мати в сучасній історії — індійка Райо Деві Лохан, яка народила свою дочку в 70 років.

Мати, яка народила найважчу дитину — Кармеліна Феделе з Італії (1955 рік). Її новонароджений малюк важив більше ніж 10 кілограмів.

Інформаційний дайджест «День Матері та день весни земної…»підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка

https://1plus1.ua/ru/novyny/koli-den-materi-2023-v-ukraini-tocna-data-ta-jogo-istoria-svata
https://www.dilovamova.com/index.php?page=142&calendar=popular&holiday=99&year=2023
https://vgolos.ua/news/den-materi-istoriya-svyata-ta-cikavi-fakti_1420022.html
https://daytoday.ua/podiya/den-materi/