«Довга дорога на схід»

18 травня - День пам’яті жертв геноциду (1944) кримськотатарського народу

З 1994 року, в Україні 18 травня є Днем скорботи і пам'яті жертв депортації кримських татар, а з 2016 року – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, згідно з постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року «Про визнання геноциду кримськотатарського народу».

Що ж відбулось 18 травня 1944 року, коли до 200 тисяч кримських татар депортували з рідного півострова й за кілька днів увесь народ був позбавлений батьківщини?

Офіційною причиною депортації стало звинувачення радянською владою кримських татар у державній зраді на користь нацистської Німеччини й “масовому знищенні радянських людей” під час Другої світової війни.

Крім того, історики вказують, що у корінного народу Криму були тісні історичні зв’язки з Туреччиною, а отже СРСР планував використати Крим як стратегічний плацдарм, якщо виникне конфлікт з країною - суперницею, якою на той час вважалась Туреччина.

На сьогодні достоменно відомо - кримські татари воювали як у складі Червоної армії, так і в антирадянських бойових загонах. За підрахунками історика Олега Романька до 16 тисяч або 7% воювали проти Радянського Союзу. Деякі з них хотіли захистити населені пункти від радянських партизанів, які, за твердженням самих татар, переслідували їх за національною ознакою. Деякі люди воювали в антирадянських батальйонах після того, як потрапили в полон до нацистів.

Історія – це наука фактів і подій. Вона охоплює різні епохи, поступовий розвиток людства, цивілізації, що створювались, процвітали та приходили до руїни в процесі класової боротьби, війн чи природних катаклізмів… Але кожна окрема людина є також творцем історії, свідком її неминучої ходи. Ось як свідчить Нурі Халілов, ветеран Другої світової війни: «Кляте слово "депортація" я вперше почув уночі від товаришів по палатці. Не відразу я усвідомив, що татар виганяють із Криму! Вони розповіли, що кругом стоять вантажені татарами автомашини, які везуть їх на вокзал, а вже звіти — у Сибір. Із міста без перевірки нікого не випускають. Я тут же вийшов із намету і побачив, що навколо села стоять чатові».

Як відбувалася депортація кримських татар

Для переселення НКВС використав 32 тисячі силовиків.

Примусова депортація розпочалася вранці 18 травня. Людям давали до 30 хвилин на збори. Деяким навіть не давали часу зібратися. Потім усіх відвозили на вантажівках до залізниці та відправляли ешелонами на схід. О 16:00 20 травня депортація була закінчена.

Вони заходили в кожний будинок і оголошували, що через зраду батьківщини його жителів виселяють з півострова. Щоб зібратися людям давали від декількох хвилин до півгодини. Кожна родина могла офіційно взяти з собою до 500 кг багажу, але насправді дозволяли взяти дуже мало речей, а іноді – нічого. У травні 1944-го багато кримськотатарських чоловіків перебували на війні. Тому під депортацію кримських татар потрапили переважно жінки, діти і люди похилого віку. Людей вантажівками відвозили на залізничні станції. Звідти в Середню Азію відправили майже 70 товарних ешелонів. Наглухо закриті вагони були переповнені людьми. Максимальний шлях до нового місця поселення тривав три тижні. У дорозі, здебільшого через спрагу і тиф, загинуло близько 8 тисяч осіб. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли. Ешелони прибували в Узбекистан, райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи відправляли в Костромську область, Марійську АРСР і на Урал.

Радянська влада демобілізувала кримських татар з лав Червоної армії і відправила до трудових таборів Уралу та Сибіру. Тільки з 1945 по 1946 роки у місця депортації відправили 8 995 кримськотатарських ветеранів війни. З них – 524 офіцери і 1 392 сержанти.

Треба зауважити - під час війни на боці СРСР загинуло до 12 тисяч кримських татар, тоді як на боці Німеччини – до 7 тисяч.

Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців. Їх обмежували в правах, зокрема, забороняли самовільно перетинати кордон спецпоселення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

Наслідки

За різними даними, протягом перших трьох років депортації від 20 до 46% всіх депортованих померли від голоду, виснаження і хвороб.

Новоприбулим заборонялося виходити за межі свого спецпоселення. У 1948 році в Москві визнали кримських татар довічними переселенцями. Якщо переселенець залишав спецпоселення, йому загрожував штраф у разі першого порушення або 20 років ув’язнення в разі другого порушення.

Діти кримських татар отримували освіту тільки російською або узбецькою мовою. До 1957 року заборонялися будь-які публікації кримськотатарською мовою. У 1956 році Президія Верховної ради СРСР своєю постановою зняла режим спецпоселень для кримських татар. Однак переселенцям ще не надали права повернутися на батьківщину і відмовилися відновити їхнє право власності на майно в Криму.

Кримські татари змогли повернутися на батьківщину лише у 1989 році. За чотири наступних роки на півострів повернулося 250 тисяч людей.

З 2015 року українська держава визнала депортацію 1944 року геноцидом кримських татар.

Прес реліз «Довга дорога на схід» підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка

Використані електронні джерела
https://mon.gov.ua/ua/news/18-travnya-den-pamyati-zhertv-genocidu-krimskotatarskogo-narodu
https://tsn.ua/ukrayina/tragediya-krimskotatarskogo-narodu-yak-nkvs-pozbaviv-250-tisyach-lyudey-batki
https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/05/19/152469/

https://zmina.info/articles/deportacijia_krimskih_tatar-2/