пʼятниця, 20 травня 2022 р.

 24 травня -110 років від дня народження Михайла Стельмаха (1912 -1983), українського прозаїка

Його появі передувала напрочуд романтична історія зустрічі в одеській церкві робітника та служниці-сироти – це було кохання з першого погляду, і Панас Стельмах просив руки своєї обраниці Ганни у… її роботодавців-німців – адже ніяких ближчих претендентів на роль родичів не знайшлося…Новоспечена родина повернулася на батьківщину чоловіка – у Дяківці Подільської губернії. Тут і народився Михайлик. Проте через деякий час довелося знову їхати до Одеси, і остаточне повернення до Дяківців відбулося тоді, коли Михайликові виповнилося вісім років. Любов до Одеси Михайло Стельмах проніс крізь усе життя, проте своєю батьківщиною все-таки вважав Дяківці…
Михайло Стельмах пройшов всю війну. Бойові побратими згадують, що він нічого не боявся – завжди рвався на передову. Після другого поранення Стельмаха хотіли комісувати, але він знайшов обхідний шлях повернення на фронт – уже не в якості артилериста, а як кореспондент газети першого Українського фронту «За честь Батьківщини». При цьому він, як справжній українець, вважав війну катастрофою – адже серце «селянського сина» не може не стискатися при вигляді спалених хат…
Звісно, з талантом треба народитися, а техніку все одно доведеться шліфувати… Стельмахові пощастило з літературними вчителями: у 1939-1940 роках він потрапив на письменницькі курси при Спілці письменників України – ті «інженери людських душ», яким удалося пережити 37-38 роки, наставляли творчу молодь на шлях істинний…
1941 року побачила світ його дебютна поетична збірка «Добрий ранок» із передмовою Максима Рильського.
Одержавши у 1961 року Державну премію за трилогію «Хліб і сіль» (1959), «Кров людська – не водиця» (1957), «Велика рідня» (1949-1950), Михайло Стельмах використав її грошовий еквівалент на будівництво школи у рідних Дяківцях… У кращі часи тут навчалося близько 600 учнів…
Цікаво, що вважати Михайла Стельмаха дисидентом було б трохи голосно, проте у його творах чимало антирадянського. Стельмах не боровся з системою, а співіснував з нею, одержуючи премії і пропускаючи повз вуха звинувачення у націоналізмі та куркульській апологетиці. Він використовував силу системи проти самої системи – так само роблять борці стилю айкідо – і це було набагато ефективніше, ніж відкритий протест.




До ювілейної дати письменника в бібліотеці організовано виставку – персоналію «Стельмах: літературне айкідо подільського одесита», яка зацікавила відвідувачів цікавими фактами з життя та творчості письменника


 



Голодомор в Україні

 


Згідно Державної програми про вшанування жертв Голодомору в Україні, пропонуємо історичну довідку «Голодомор – незаперечні факти»
У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні» Голодомор визнаний геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено саме геноцидний характер Голодомору: намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації; під час здійснення особливо тяжкого злочину у 1932 – 1933 роках померло до 10 мільйонів українців.
27 листопада громадяни України вшанують жертв голодоморів, зокрема, найстрашнішого – Голодомору 1932-1933 років. У вікнах своїх будинків та на центральних площах міст у пам’ять про померлих від цього лиха о 16:00 запалюють свічки одночасно по всій країні.




Що треба знати про це лихо?
1. Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих.
2. Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.
3. У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, залишаючи людей приреченими на голодну смерть.


4. За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення та розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
5. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
6. У серпні 1932 року Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна або 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший місяць було розстріляно щонайменше 250 людей, а за перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.



Моральний обов’язок держави та суспільства перед минулими та наступними поколіннями – пам’ятати про кожного, хто загинув від голоду, і передати пам’ять про цю трагедію.

Більш детальнішу інформацію ви можите отримати за посиланнями:
https://uk.wikipedia.org/wiki
https://www.radiosvoboda.org/a/1338792.html
https://tulchin-rda.gov.ua/news/10-faktiv-pro-golodomor/
https://suspilne.media/83727-miljoni-zertv-ta-dvadcat-dva-misaci-golodu-fakti-pro-golodomor/
https://www.bbc.com/ukrainian/news-59260026
https://tvoemisto.tv/news/5_vazhlyvyh_faktiv_pro_golodomor_v_ukraini_67397.html
https://novopskovrada.gov.ua/news/1637933892/

Історичну довідку підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Тамара Пономарьова

четвер, 19 травня 2022 р.


«До рідного слова торкнемось душею»
24 травня – День рівноапостольних Кирила та Мефодія.

 


Щорічно 24 травня слов'янські країни вшановують пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія - видатних візантійских просвітителів. Саме вони дали поштовх для розвитку східнослов'янської писемності, перекладаючи церковнослов'янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Упорядкувавши слов'янський алфавіт, брати Кирило і Мефодій заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом користуються в сьогоденні понад 250 мільйонів людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.
В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року

         

До пам’ятного дня в бібліотеці підготовлено книжкову виставку «До рідного слова торкнемось душею», яка є внеском у роботу над формуванням іміджу високоосвіченої української нації.
Адже привернення уваги читачів до рідної мови, як неоціненного скарбу та субстанції, завдяки якій зберігається історія українського народу, його культурна спадщина, основи морального й духовного розвитку, надає впевненності у майбутній долі України.
Виставка складається з розділів: «Спочатку було Слово», «Є мова – є нація».




У розділі: "Мово моя, як барвінок


духмяна",

особливе значення надаємо розквіту 

сучасної креативної української мови, 

пропагуванню сучасної української

літератури



вівторок, 17 травня 2022 р.

«Ноти з Європи»


 


Культурне розмаїття є рушійною силою розвитку економічного зростання, засобом для повноцінного інтелектуального, емоційного, морального та духовного життя. Воно неодмінно скорочує масштабність спотворення і веде до сталого розвитку будь – якого суспільства. Прийняття та визнання феномена культурного розмаїття сприяє розвитку діалогу між цивілізаціями, зростанню поваги і взаєморозуміння в середовищі – Людство…
2001 року ЮНЕСКО ухвалила Загальну декларацію про культурне розмаїття, а в грудні 2002 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 57/ 249 проголосила 21 травня Всесвітнім днем культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку.
До Всесвітнього дня культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку, до Дня Європи, пропонуємо відеоряд «Ноти з Європи»


понеділок, 16 травня 2022 р.

«Ми вертаємось в Крим. Він, як мати, зігріє й пригорне»…



18 травня - День пам’яті жертв геноциду (1944) кримськотатарського народу

 


Напередодні цієї дати ми пропонуємо ознайомитись з міфами і реаліями щодо причин депортації кримськотатарського народу
Міф № 1. Кримські татари масово дезертирували на початку війни

Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар призвали в Червону армію. Однак служба їхня виявилася недовгою. Варто було фронту наблизитися до Криму, як дезертирство і здача в полон серед них набули масового характеру. Стало очевидним, що кримські татари чекають приходу німецької армії і не хочуть воювати… Як ми бачимо, дезертирство кримських татар було практично поголовним.
Ігор Пихалов, "За что Сталин выселял народы", 2008 рік
Суть міфу


Влітку 1941 року радянська влада розпочала мобілізацію у Криму, яка охопила 20 тисяч кримських татар. Після прориву нацистів за Перекоп усі мобілізовані татари кинули зброю та розбіглися по домівках.
Факти стисло
Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу


та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.

Міф № 2. Кримські татари — "народ-зрадник"

Як ми бачимо, перебуваючи у складі російської держави, кримські татари зраджували нашу країну щоразу, коли на землю Криму приходив ворог. Їх виселення стало цілком заслуженою і адекватною мірою. Провина кримських татар була настільки очевидною, що навіть Хрущов, який реабілітовував "невинних жертв незаконних репресій" направо і наліво, не посмів їх повернути на "історичну батьківщину".
Ігор Пихалов "За что Сталин выселял народы"

Суть міфу
Усі кримські татари під час окупації Криму співпрацювали із нацистами, боролися проти партизан, винищували мирне населення, а тому їхня депортація у 1944 році — справедлива та виправдана.
Факти стисло
Серед кримських татар і справді було 15-16 тисяч колабораціоністів, але майже всі вони врешті-решт або загинули, або були заарештовані НКВД. Карати цілий народ за провини окремих його представників є злочином проти людяності, що має ознаки геноциду.
Факти докладніше
На окупованих територіях Радянського Союзу не було жодного народу, якому тією чи іншою мірою не можна було б закинути співпрацю з нацистами.
Якщо ж спробувати виокремити самих лише кримців — то вийде 15-16 тисяч осіб, тобто до 7% всього кримськотатарського населення.
Така доля колабораціоністів є справді дещо більшою, ніж середні значення по окупованій частині СРСР. Проте цього недостатньо, щоб звинувачувати у "тотальному колабораціонізмі".
Зрештою, в лавах Червоної армії кримських татар все одно воювало більше, ніж у різноманітних мілітарних і парамілітарних формаціях, пов'язаних із Вермахтом та окупаційною владою.


       Кримськотатарський доброволець Вермахту танцює на Південному узбережжі Криму, літо 1942 р.

Найбільш боєздатна частина — 5-6 тисяч "хіві" — евакуювалася з Криму разом із 11-ю армією Вермахту і воювала поза півостровом.
У самому Криму залишилося приблизно 5,5 тисяч кримців-колабораціоністів, з яких у боях загинуло до тисячі осіб, або понесли індивідуальну кару після війни. Дуже мало хто зміг уникнути покарання за співпрацю з ворогом.

Міф № 3. Депортація була порятунком кримських татар


Цей тип покарання, важкий для всіх, був порятунком від загибелі для великої частини чоловіків, а значить, для етносу. Якби чеченців судили індивідуально за законами воєнного часу, це обернулося б етноцидом — втрата такої значної частини молодих чоловіків підірвала б демографічний потенціал народу…
Ось, німці вигнані, і батьків запитують, що вони воліють — щоб сина судили за "цивілізованими" законами і розстріляли як зрадника, який воював на боці противника, або виселили всю сім'ю в Казахстан? Можна заздалегідь відповісти, що 100% з тих, хто справді може уявити себе в такому становищі, відповіли б, що будуть щасливі обрати депортацію. Інша річ, що огудникам СРСР на долю чеченських чи кримськотатарських чоловіків, а також усіх їхніх народів було, чесно кажучи, начхати.
Сергій Кара-Мурза, "Советская цивилизация", том 1
Суть міфу
Злочини кримських татар були настільки масштабними та викликали стільки ненависті інших жителів Криму, що депортація стала справжнім порятунком. Якби Сталін вирішив переслідувати колабораціоністів за законом, то довелося б розстріляти всіх дорослих чоловіків, і народ попросту б загинув. Інша небезпека — радянські бійці, повернувшись із фронту, масово почали б мститися кримським татарам за зраду.
Факти стисло
Усі колабораціоністи і так загинули або зазнали кари в індивідуальному порядку, тому небезпека народові не загрожувала. Обов'язковий розстріл за співпрацю з німцями — вигадка дилетанта Кара-Мурзи. Натомість умови на новому місці проживання завдали справжніх, а не уявних втрат кримським татарам.
Факти докладніше

           

Якщо більш поширений варіант міфу про кримськотатарські злочини (депортація є справедливим покаранням за них) можна було б назвати патріотично-шовіністичним, то в цьому випадку (депортація — спасіння) мова йде про ліберально-шовіністичний міф. Адже у цій його версії головний постулат — про тотальну масову співпрацю кримських татар з ворогом — лишився незмінним. Його поширенню ми "завдячуємо" книжці Сергія Кара-Мурзи "Радянська цивілізація", в якій зазначений підхід продемонстровано в його неприкрито цинічному вигляді.


 Кримські татари останніми , серед народів СРСР, отримали дозвіл повернутися додому, який їм було надано в часи горбачовської Перебудови. Цей процес набрав сили у 1988–1989 роках. Основну частку переселенців становили нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто пережив виселення в дитячому віці.


За 4 роки із Узбекістану, Казахстану, Таджикістану повернулося половина всіх кримських татар -250 тисяч осіб. Це, зокрема, позитивно вплинуло на приріст населення України на початку 1990-х років. Для представлення інтересів народу перед владою та в іноземних організаціях 1991 року було створено керівний орган Меджліс кримськотатарського народу.

                                         

Не дивлячись на труднощі, з якими зіткнулися переселенці у Криму 1988 -1989 роках, вони раділи поверненню на рідну землю і добивалися своїх прав та свобод…

Більш детальніше щодо депортації кримських татар ви можете отримати інформацію за посиланнями:

https://mtt.in.ua/ist-ukr_1991-2010_povernennya-krymskyh-tatar/
https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/18/155691/
https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/2703180-knazickij-perezite-krimskimi-tatarami-ce-unikalna-tragedia.html
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/deportaciya-krimskih-tatar-genocid/
Інформаційний дайджест підготувала завідувач бібліотеки ім. М. Т. Рильського Тамара Пономарьова

 

четвер, 12 травня 2022 р.

«Моя сім'я, книжка і я»



20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім’ї, який відзначається щороку 15 травня.
Родина як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності та розвитку. Завдяки родині міцніє і розвивається держава.
Книга є могутнім скарбом, здатним формувати світогляд людини , а, отже, суспільний осередок чи цілий народ. 
І не тільки в бібліотеці йде щоденна робота і піклування про кожного читача, надання потрібної їнформації чи пропагування літератури, яка виховує й надихає, надає впевненності та надії.
Приємно, що така робота йде в родинах і за традицією вони мають свою Золоту книжкову полицю!
                    

Бабусі й дідусі передають свої читацькі вподобання дітям - діти онукам, онуки – правнукам.
До Міжнародного дня сім’ї в бібліотеці організовано анкетування серед династій читацьких родин (Кокоріної Надії Іванівни, Петрова Миколи Петровича, Речинської Світлани Юріївни, Жарко Олександра Степановича, інших) та книжкову виставку за їх уподобаннями:



«Моя сім’я, книжка і я», що знайомить дітей та дорослих з літературою української класики та сучасності, а також творами зарубіжних авторів.
За пропозицією найактивніших книгочеїв, інші читачі та їх родини мають змогу розширити читацький світогляд.



Так! Книга нас єднає! Книга навчає! Книга виховує майбутніх громадян.


Як говорив Іван Франко : «Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли мама або бабуся розповідала казки, не забудете ніколи»



вівторок, 10 травня 2022 р.

«Минуле з гірким присмаком»


15 травня – День Пам’яті жертв політичних репресій



День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно  Указу Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій.
За підрахунками деяких істориків, 80 мільйонів людей було б в Україні нині, якби не репресії та голодомори за радянської влади. Політичні репресії - розкуркулення, депортації, "зачистки" серед науковців, письменників, церковних діячів, військовиків, - призвели не лише до кількісних втрат, але й вплинули на світогляд нації.
"Найголовніше зараз Україна. Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР; у дійсно зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати", - писав Йосип Сталін у листі до партійного керманича Лазаря Кагановича у серпні 1932 року. Писав тоді, коли в Україні розгортався голод нечуваних масштабів.

Продовольство - це зброя
Від початку радянської влади - це був другий голод. За десять років до того громадянська війна, червоний терор з гаслом "Грабуй награбоване", що супроводжувалися конфіскацією урожаю у селян, викликали продовольчу кризу




Її наслідком стала втрата життя півтора мільйона українців, що померли від голоду та пов'язаних з ним хворобами. Більшовики вимушено взяли перерву у політиці "диктатури пролетаріату". Як виявилося, ненадовго. Вже у 1929 році, на дванадцяту річницю більшовицької революції, Йосип Сталін оголосив масову колективізацію, яка мала б остаточно покінчити зі старим селом.
Репресивна політика розкуркулення - конфіскація господарств та реманенту, вилучення зерна і праця в колгоспах за трудодні - викликала шалений спротив, нагадувала селянам кріпосне право із комуністичною партією в ролі поміщиків.
Під час Голодомору СРСР експортував три з половиною мільйонів тонн зерна на Захід. Водночас понад чотири мільйони українців померло.
Втретє війну проти селян оголосили у 1946 році. Від спустошених війною сіл, що на доважок постраждали від посухи, вимагали за будь-яку ціну виконання "плану збору" урожаю.

                 Репресії на зміну українізації


Паралельно із колективізацією політичні репресії більшовики розпочали проти української інтелігенції. Проголошений раніше курс на "українізацію" - залучення до управління місцевих кадрів, впровадження української мови у мистецтві, науці та шкільництві - згорнули.
У 1930 році відбувся сфабрикований процес над так званою "Спілкою визволення України". На лаві підсудних опинилися науковці, письменники, педагоги, студенти, лікарі. Метою процесу було довести співпрацю обвинувачених в інтересах Польщі, обґрунтувати майбутні політичні переслідування.
Невдовзі репресували майже половину членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України.
Більшовики також розгромили Всеукраїнську академію наук - найбільше постраждали історики: 170 із 184 репресованих вчених представляли різні галузі історичної науки, - підрахував Михайло Кузьменко.

Третя революція більшовиків - Великий терор
Апогеєм політичних репресій радянської влади став Великий терор 1937 - 1938 років.

По кожному регіону Москва визначала "ліміти" - кількість людей до страти або таборів. Втім, ці ліміти неодноразово збільшували, подекуди з ініціативи самих виконавців, що, як і всі радянські функціонери, прагнули будь-що перевиконати завдання. Зокрема, для проведення операції проти куркулів квоту на страту у 8 тисяч осіб на прохання українських співробітників НКВС збільшили до 26 тисяч осіб.
Під час Великого терору в Україні засудили 198 тисяч осіб, з яких 122 тисячі - стратили. У таборах ГУЛАГу станом на 1939 рік перебувала 181 тисяча українців із 1,3 мільйона ув'язнених.
Якщо більшовицька революція 1917 року змінила політичний лад, колективізація призвела до нового економічного устрою, то Великий терор став третьою революцією у мізках, - висновує Тімоті Снайдер.

Радянська влада проти ОУН та УПА


Репресії продовжувалися і під час війни. З-поміж людей, які потрапили під німецьку окупацію, зокрема жителів Західної України, формували погано озброєні штурмові частини приречених на смерть.
Потім цих військових підганяли на позиції загороджувальні загони військ НКВС. Ці частини брали участь в операціях на теренах Прусії, Німеччини. У підсумку 80% мобілізованих із Західної України загинули.
Радянська влада відкрила фронт проти українського підпілля - внутрішні війська НКВС воювали з повстанцями, а сім'ї учасників ОУН та УПА депортували на Схід.
Щоб викорінити опір радянській владі, агенти спецслужби переглядали шкільні журнали передвоєних років, коли Західна Україна входила до складу Польщі, і на свій розсуд складали списки "потенційних ворогів".
Після смерті Йосипа Сталіна, ліквідації мережі таборів ГУЛАГ, репресії перестали бути масовими і набули цілеспрямованого характеру. Їхніми жертвами стали дисиденти, правозахисники та окремі "інакодумці".
Отже, радянські репресії зачепили майже всі верстви населення, але найбільше - селянство. Це знищило етнооснову, з якої у ХХ столітті поруч з європейськими могла б сформуватися модерна нація

Більш детальніше ви дізнаєтесь за посиланнями:

https://uk.wikipedia.org/wiki/
https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/
https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-48325865
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3026390-v-ukra


Прес – реліз підготувала завідувач бібліотекою ім. М. Т. Рильського Тамара Пономарьова