"Одягнуті» в кирилицю, або Хто ми у слов’янському світі"

24 травня - День Рівноапостольних Кирила та Мефодія. День слов’янської писемності та культури

Душа, що не знає літер, – мертва душа

Кирило

Історичний екскурс

24 травня всі слов’янські держави вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) – за походженням болгари, народилися в македонському місті Фессалоніки (наразі Салоніки, Греція) в родині воєначальника.

Кирило за складом розуму - гуманітарій: здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, працював патріаршим бібліотекарем - викладав філософію, а згодом, займався дипломатичною справою.

Мефодій спершу військовий, правитель однієї з слов’янських областей поблизу Солуня, став ченцем, невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії. Але шляхи братів зійшлися , вони об’єдналися , почавши займатися просвітницькою діяльністю.

За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітителі дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи; вони упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою, як національним алфавітом, сьогодні користуються понад 250 мільйонів людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Здобутки цих святих стали культурним підгрунтям для поширення християнства і вшанування їх пам’яті як засновників слов’янської писемності й літератури; наприклад, у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія відзначають з 1349 року, у Болгарії – з 1851.

Згідно Указу Президента від 17 вересня 2004 року, в Україні 24 травня – День вшанування пам’яті цих просвітителів.

Україна посідає не останнє місце у слов’янському світі. Українці «одягнені» в кирилицю, бо входять до когорти великих слов’янських народів, носіїв слов’янської культури та писемності, тому, невипадково, ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846) адже українська культура має давнє коріння, яке сягає початку слов’янського світу!

З приходом кириличної абетки на українську землю, наші предки отримали потужний інструмент, який став поштовхом до створення протягом наступних століть неповторної унікальності українців як етносу, що вирізняє наш народ з-поміж інших.

І тому українська держава вважає захист мови , її підтримку та поширення своїм безпосереднім обов’язком. У час прискорених змін наша писемність залишиться одним із важливих елементів українського культурного капіталу, який забезпечує нам самобутнє місце в європейському культурно-цивілізаційному просторі