четвер, 17 лютого 2022 р.

Мови різні – душа одна»




«Звучало мов немало на Землі…
Одна за одну краща, лагідніша.
Скарбниця кожна з них думок, ідей,
Та рідна, українська, наймиліша»

30 – та сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО у жовтні 1999 року, з метою вшанування загиблих захисників бенгальської мови в Республіці Бангладеш, де 21 лютого 1952 року з нечуваною жорстокістю розстріляли студентів – демонстрантів, встановила Міжнародний день рідної мови. В Україні це свято відзначається з 2002 року.




До краси рідного слова можна долучатися у різний спосіб: проводити літературні вечори, презентувати кращі зразки вітчизняного та світового літературного надбання, показувати красу рідного слова власним прикладом, зацікавити дітей до читання у невимушеній обстановці з елементами гри, - що і зробили у бібліотеці напередодні свята: організовано книжкову виставку «Мови різні – душа одна», на якій представлено літературу від зародження до розквіту української мови, її неповторності та краси; проведено поетичні читання за участі бібліотекарів та читачів дитячого відділу.




                       
«Мова – краса спілкування,
Мова –як сонце ясне,
Мова – то предків надбання,
Мова – багатство моє»




 

Разом з іншими мовами світу, українська мова потребує захисту, гідного ставлення, адже мова- це генетичний код кожної людини, її неповторний внутрішній світ. Без будь – якої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови втрачається частина єства, зникає національна культура будь – якої етнічної групи або певної нації.


середа, 16 лютого 2022 р.

«Україна – країна нескорених»



День Героїв Небесної Сотні — пам'ятний день (встановлений Указом Президента України від 11 лютого 2015 року) відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні.

Цього дня у 2014 році під час Єврореволюції на Інститутській вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстріляли протестувальників. Усього за день було до ста жертв, які увійшли в історію як «Небесна Сотня». О 22:17 Верховна Рада прийняла Постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України»; низка представників влади заявили про перехід на бік народу. День 20 лютого став переломним у ході подій Революції Гідності.
З метою вшанування Героїв Небесної Сотні в бібліотеці 16 лютого для читачів проведено Усний журнал «Україна – країна нескорених». Бібліотекарі ознайомили присутніх з героїчними подіями 2014 року, який змінив хід  новітньої історії України. На жаль,  під час  Революції Гідності загинули вірні сини Вітчизни, які виборювали цілісність і незалежність держави та її європейський вибір



вівторок, 15 лютого 2022 р.

«Особливий материк спадщини Русових»
19 лютого -175 років від дня народження Олександра Русова (1847 - 1915), українського етнографа, фольклориста

 

«Цей край та народ, яким присвятив свою діяльність Олександр Русов, були йому не рідні, бо він великорос, – писав політик та письменник Петро Стебницький. – Але, він за поглядами та прагненнями був більшим українцем, ніж більшість корінних українців. У сімейному житті він говорив виключно української мовою. І в цьому не було жодної штучності, його натура суцільно з’єдналася з українською національною стихією».
Русов Олександр Олександрович – український громадський діяч, земський статистик, етнограф і фольклорист. Народився 7 (19) лютого 1847 р. в Києві у російсько-грузинській родині. У 1856–1864 роках навчався у Другій Київській гімназії; у 1864–1868 роках – студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Після завершення навчання кілька років працював викладачем латинської та грецької мов у Києво-Подільській та Першій Київській гімназіях, займався етнографією та видавничою діяльністю. Більше 20 років співпрацював з газетою «Киевский телеграф». 1870 року став членом, а згодом - одним із керівників Київської організації української інтелігенції «Стара громада», яка протягом 1859–1876 років займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю.
Русов є автором 50 –ти праць, серед яких: "Кобзарь Вересай, его музыка и песни, которые исполняются им" (1874), "Русские трактаты в конце 17 и начале 18 веков и некоторые данные о Днепре из атласа конца прошлого столетия" (1876), "Нежинский уезд: Статистико-эконо-мическое описание" (1880), "Торбанисты Грегор, Кастан и Франц Виторды" (1892), "Описание Черниговской губернии" (1898), "Статистика украинского населения Европейской России" (1916) та інші.








Із спогадів Софії Ліндфорс  (народилась 18 лютого 1856 року на Чернігівщині у родині педагога шведського походження) – «берегині української освіти», дружини Олександра Русова:

  «1873-го року Олександр Русов став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві. Він розбурхав національну свідомість багатьох млявих, пригнічених українців, він витворив фанатиків фольклору та етнографії, таких як Новицький з Катеринослава, Манджура з Харківщини; його праця захопила всі верстви суспільства. Наче якась ціла національна течія побігла по Україні разом з товстими зшитками, записаними українськими піснями та казками, з’явились перші бруньки нової національної свідомості;
Русов першим відкрив для мене красу народної пісні, він відрізнявся дивовижним голосом та добрим і веселим характером. 
Лисенко і Чубинський називали юнака «Сашко Ангел». Під час знайомства Олександр одразу заговорив українською мовою. Згодом, Софія Русова на все життя полюбить український фольклор та українську мову.
Разом з дружиною Русов займався громадською діяльністю. На початку наступу царської влади на українську культуру і мову, вже на той час подружжю Русових, інтелігенція доручає видати «Кобзаря» в Празі, який й видано ними 1875 року.
Вінчання Софії і Олександра відбулося у 1874 році в Петербурзі. Весільним батьком виступив Михайло Драгоманов. Весільним подарунком від інтелігентів стала написана Миколою Лисенком рапсодія на «Золоті ключі». Поїздка до Праги з відповідальною місією стала одночасно і весільною подорожжю для молодят. Численні утиски з боку царської влади змусили родину на деякий час припинити громадську роботу. Русови придбали земельну ділянку на території сучасної Чернігівської області, де жили серед простого народу, вели господарство, паралельно займаючись просвітницькою діяльністю.
Олександр Русов працював у статистичному бюро при губернському земстві і підготував статистичний опис Ніжинського повіту. За цю роботу, яка складалася з 400 сторінок, він отримав золоту медаль від Російського географічного товариства.
Згодом вийшла двотомна статистична праця «Опис Чернігівської губернії». Після цього Олександр Русов протягом 15 років працював у Полтаві, Петербурзі та Києві. Він домігся заснування в Чернігові «Комітету грамотності імені Тараса Шевченка», клопотався про створення «Товариства любителів малоросійської словесності» в Харкові.
У родині Русових, для конспірації, збиралася так звана десятка студентської громади. До цієї десятки належали студенти, що згодом вписали свої імена в історію та науку України: Володимир Шульгин, Стьоса, Бабенко (загинули під Крутами), брат Миколи Зерова Дмитро (загинув у вирі визвольної боротьби).
Український статистик, етнограф та фольклорист Олександр Русов та його дружина -педагог Софія Ліндфорс відіграли помітну роль у суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ століття
Використані електронні джерела:
http://www.nbuv.gov.ua/node/2511
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/19/1847-narodyvsya-oleksandr-rusov
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/39855/15-Rahno.pdf?sequence=1
https://day.kyiv.ua/uk/article/simeyniy-albom-ukrayini/vi-pracyuyte-y-ne-svaritsya
http://heroes.profi-forex.org/ua/rusova-sofija-fedorivna

пʼятниця, 11 лютого 2022 р.

Контингент високого ґатунку

            

Згідно Указу президента від 11 лютого 2004 року №180/2004, Україна щорічно відзначає 15 лютого День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Тільки після Другої світової війни Збройні Сили СРСР, до складу яких входила Україна, брали участь у 24 локальних війнах, збройних конфліктах на території 16 іноземних країн, виконуючи інтернаціональний обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, Сирії, Анголі, Мозамбіку.
1962 року світ стояв на порозі катастрофи ядерної війни : розгорівся конфлікт між СРСР та США, відомий як «Кубинський привід Третьої світової війни». В ході цієї конфронтації США використали стратегію «Анаконди», взявши під контроль євразійське узбережжя і оточивши таким чином військові бази СРСР з півдня, заходу, сходу.
У відповідь  СРСР розробив операцію «Анадир» щодо прориву «кільця Анаконди», в ході якої на Кубі радянська армія розгорнула 24 пускові установки для ракет Р -12, Р-14 з середньою дальністю 4500 км. Опинившись в положенні рівної небезпеки, СРСР і США сіли за стіл переговорів і дійшли висновку - величезний ядерний потенціал, здатний знищити будь - яку країну,  на випадок початку ядерної ракетної війни не зможе захистити свій народ. Так було започатковано процес ядерного роззброєння. На Кубі в локальних сутичках загинуло 15 громадян України…
Наймасштабнішою, найтрагічнішою подією повоєнного часу вважається війна в Республіці Афганістан (1979 – 1989), в якій кожен четвертий учасник – наш співвітчизник, а кожний четвертий з тих, хто загинув – громадянин України.
За даними офіційних джерел, в афганському пеклі загинули понад п’ятнадцять тисяч солдатів; для України – це до чотирьох тисяч загиблих; 80 осіб пропали безвісти чи опинилися в полоні.
Поряд з нами живуть до ста тисяч ветеранів афганської війни, понад шість тисяч залишились інвалідами.
15 лютого 1989 року вивели основні регулярні війська з цієї країни, і саме ця дата стала Днем вшанування всіх учасників бойових дій на території інших держав.
Армія будь – якої країни завжди захищає її інтереси. На той час українські військовослужбовці з честю виконували військовий та інтернаціональний обов’язок.
Після здобуття Україною незалежності, наші військові фахівці стали учасниками миротворчих місій під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року понад 44 тисячі військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у 27 міжнародних операціях та місіях різних регіонів планети.
Важливим завданням суспільства було і залишається – вміння поважати тих, хто вірний присязі та захищає країну, її територіальність, цілісність й виконує миротворчу місію на території дружніх країн.

Вітаємо всіх ветеранів з пам'ятною датою і пропонуємо відео презентацію

«Контингентвисокого ґатунку»






Патріарх нескореного народу


17 лютого - 130 років від дня народження Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого (1892 – 1984), українського Архиєпископарковного діяча, єпископа Української греко-католицької церкви

Хоча на гербі Йосифа Сліпого, одного із найбільш впливових та відомих українців другої половини ХХ століття, написано «Per aspera ad astra» ("Крізь терни до зірок"), його життя було куди більш тернистим, аніж зірковим



Зірка Йосифа Сліпого почала сходити у 32 - річному віці – тоді, у 1925 році, молодий отець, що закінчив навчання в Інсбруці та Римі, став ректором Львівської семінарії. На той час Українська греко-католицька церква була найпотужнішою українською інституцією не лише в Галичині, але й багатьох країнах еміграції.
Молодому ректору слід було проявити неабиякі здібності, щоб виправдати довіру Митрополита й отримати загальне визнання.

Як блискучий науковець, отець Йосиф не лише розвиває семінарію, але й робить важливий крок у майбутнє – засновує Львівську Богословську Академію. Разом із Шептицьким вони розглядали це як перехідний етап до створення повноцінного Українського католицького університету.
Коли у 1939 році прийшли так звані "перші совіти", митрополит, побачивши загрозу, відправляє таємного посланця до Ватикану з проханням затвердити на митрополичому престолі як наслідника отця Йосифа. Останній не був готовий до такого спадку, але, як він визнав через три роки: "Я не міг ставити перешкоди моїм свяченням, бо в час гоніння свячення не є честю, а в першій мірі тягарем".
Як виглядають терни нового режиму, Сліпий та інші мешканці митрополичих палат могли відчути у 1941 році. При відступі Червоної армії їх усіх вивели під стінку Собору Юра , на Сліпому роздерли рясу й приготували до розстрілу. Тоді минулося…
15 листопада 1944 року Микита Хрущов у листі до Сталіна писав: "Митрополит Йосиф Сліпий ще не користується достатнім авторитетом серед єпископів і духовенства греко-католицької церкви. Частина священнослужителів незадоволена його призначенням, бо вважає його чоловіком слабовольним, нездатним бути керівником цієї церкви…".
Якщо й доля правди у цих словах була, то сама ж радянська система й протистояння з нею дали можливість Сліпому здобути цей авторитет і не лише серед своїх вірних, але й мільйонів людей у світі.
НКВД поставило перед ним вимогу публічного засудження повстанського руху. Своє перше послання до вірних Йосиф Сліпий спрямовує на засуд політичних вбивств. Проте це зовсім не задовольнило органів безпеки: там не було жодної прямої згадки ОУН чи УПА, а також у влади виникли небезпідставні підозри, що послання не було поширене серед вірних.
Коли ж незабаром відбудеться планована ще за життя Шептицького поїздка делегації УГКЦ до Москви, то отець Гавриїл Костельник марно вимагатиме від митрополита Йосифа у документі, скерованого до влади, вписати абревіатуру УПА.

Per aspera

Новою сторінкою в історії УГКЦ стало 11 квітня 1945 року. Того дня арештовано та відправлено до Києва митрополита Сліпого, а вслід за ним усіх єпископів та частину священиків. Розпочалося відкрите й жорстоке знищення УГКЦ, яке дасть привід назвати її найбільш переслідуваною церквою у світі.
"Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним  з сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят. Мене вирвано із гущі повірених мені вірних, їх вирвано від рідної, потом їхнього чола і кервавицею рук багатьох поколінь зрошеної землі…".



І далі: "Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді… По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився. Почалися дальші наступи, але це до нічого не довело, бо я вже млів з обезсилення…".
Поміж іншого, під час перебування митрополита Йосифа та інших єпископів у слідчому ізоляторі у Києві, постійну допомогу та передачі приноситимуть православні монахині. Після того, як Митрополит РПЦ Іоан відмовився задовольнити прохання греко-католиків, які організовували підтримку ув’язненим пастирям, це взяла під свою опіку ігуменя Покровського монастиря Архелая (Олена Савельєва).
Крізь терни, Митрополиту Йосифу доведеться йти довгі 18 років ув’язнення.
Після відбуття першого, восьмилітнього терміну, його утримуватимуть в будинку пристарілих в Красноярському краї. Тут, на пропозицію радянської влади він писатиме історію УГКЦ. Частково й за цю працю йому дадуть наступний, 7-літній термін. Ще перед його проголошенням, митрополит охарактеризував його так: "При моєму віці і стані здоров’я – то кара смерті".
Фактично інформація про смерть Сліпого поширювалася ще в 1940-х, але всередині 1950-х на Захід почали повертатися іноземці, які сиділи в сталінських таборах. В різних спогадах з’явилося ім’я священика-мученика. Зокрема, австрієць Франц Ґросбауер згадував інцидент з урками, які напали на Сліпого, щоб пограбувати. Це закінчилося тим, що "Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і з носа сочилася кров".
В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, між іншим, перше зробив уже в 1947 році, сповідав, служив таємні Літургії та висвячував духовенство. Знову ж, за аналогією з Шептицьким, перед виїздом до Риму в московському готелі він висвятить нового єпископа для катакомбної Церкви.

           Кардинал з радянським громадянством


Визволення Митрополита Сліпого безпосередньо пов’язане із Папою Іоаном ХХІІІ. Тим самим, який був посередником між президентом США Джоном Кеннеді та першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим у часи карибської кризи.
Представник Кеннеді Норман Казенс, їдучи на зустріч в Москву, зробив візит до Ватикану, де дізнався про митрополита-мученика. На зустрічі із Хрущовим Казенс підняв питання звільнення 70-літнього Сліпого. Тим більше, що в церковному світі відбувалася важлива подія – ІІ Ватиканський Собор.

Йосиф Сліпий не бажав виїжджати з СРСР – як "Батько Церкви" він хотів і мав би лишитись із своєю паствою. Втім, його вдалося переконати, адже це був шанс, як він сам оцінив: "завершувати те, чого не міг довершити як в’язень".
У листі, який він отримав від Папи, було кілька слів: "Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене. Нехай Його Ангел Вам товаришить".


Перша зустріч з Папою була не менш зворушливою: "Він зовсім як батько… Він взяв мене в обійми і плакав", - писав Сліпий про свої перші дні на волі, у лютому 1963-го.
До речі, Йосиф Сліпий до кінця свого життя не змінив радянського паспорта – він лишався громадянином тієї держави, де перебувала більшість його вірних.
Його поява на ІІ Ватиканському Соборі стала більш аніж сенсацією. Захід, який переживав часи матеріального розквіту та політичного спокою, побачив людину, яка була уособленням перших християн і яку порівнювали з апостолом Павлом, після його звільнення з ув’язнення.
Водночас, УГКЦ, яку називали "Церквою мовчання", вмить отримала надзвичайно потужний голос, який промовляв на цілий світ.


У своєму першому виступі на Ватиканському Соборі в жовтні 1963 року митрополит Сліпий озвучив прагнення греко-католиків отримати статус Патріархату.

Рим на це не згодився, хоча у 1963 році його визнали Верховним Архієпископом із доволі широкими правами.

1965 року Йосиф Сліпий стає кардиналом.
Ці рішення одразу викликали протест з радянського боку. Ймовірно, що не лише радянські органи, але й певні кола Ватикану пошкодували появі митрополита у вільному світі.
Його боротьба за права переслідуваної Церкви була безкомпромісною й, напевно, не було інших ієрархів у всій Католицькій церкві, які могли б так гостро й прямо говорити із папами.
Коли вчергове не вдалося владнати справу Патріархату, Сліпий прямо сказав Папі Павлові VI: "Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник… Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату!".
Коли йшла мова про визволення Митрополита із неволі, то апелювали до милосердя радянської влади над старою та немічною людиною. Натомість, Глава УГКЦ, який прожив 92 роки, проявив надзвичайну активність як на міжнародній арені, так і для консолідації розкиданих по світу українців.
Ще в першій рік, перебуваючи у Західному світі, він здійснив мрію свою та Шептицького, заснувавши Український Католицький Університет у Римі і кілька філій по світу. За кілька років він об’їхав українські поселення в Північній та Південній Америці, Європі та Австралії.

У Римі побудував Собор Святої Софії, засновував монастирі, розвивав видавництва й, поміж іншого, завжди відкладав частину накладу книг для потреб майбутньої вільної України.

Здавалося б, уся українська громада у вільному світі мала б сконсолідуватися навколо свого пастиря. Проте, однією із найболючіших для Сліпого справ, були взаємини з єпископами, які неодностайно підтримали започаткований ним рух за Патріархат. Зусиллями мирян та духовенства у 1975 році Йосифа Сліпого проголошують Патріархом, проте цей крок не визнає Ватикан.
Визволення митрополита  із ув’язнення та його перебування на Заході історики часто називають ad astra. Після всього пережитого новий період, безперечно, мав би бути шляхом "до зір". А все ж, як писав у своєму заповіті сам владика: "І цей шлях, як скоро виявилося, не був шляхом, на якому світили "астра" - ясні зорі.
Він і далі був шляхом в’язня Христа ради, тим разом в’язня на химерній волі".



Пропонуємо глибше ознайомитись за посиланнями
http://www.nbuv.gov.ua/node/4641
https://old.uinp.gov.ua/publication/iosif-slipii
https://ctdug.lviv.ua/
https://drohobych-rada.gov.ua/pam-yatajmo-kardynal-josyp-slipyj-vydatnyj-ukrayinskyj-tserkovnyj-i-gromadskyj-diya

середа, 9 лютого 2022 р.


Почесне місце "слабкої статі"у науці 

Сьомий рік поспіль в усьому світі 11 лютого відзначається Міжнародний день ​​жінок і дівчат у науці, який був запроваджений Генеральною Асамблеєю ООН у 2016 році з метою забезпечення повного і рівного доступу до науки та участі в ній жінок і дівчат. З метою заохочення жінок займатись наукою, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш наголосив: "Давайте створимо умови, щоб кожна дівчина, де б вона не знаходилася, мала можливість реалізовувати свої мрії, досягати розквіту сил і вносити свій вклад в забезпечення сталого майбутнього для всього людства". За даними ЮНЕСКО у науковому середовищі жінки - науковці складають до 30%; численні дослідження показали, що вони менше публікують матеріалів в галузях STEM (наука, технології, інженерія та математика); отримують менше грошей за свої дослідження і не досягають у своїй кар'єрі більшого прогресу, ніж чоловіки.
Виділяють кілька причин, які заважають жінкам повірити в свої можливості, і тому обмежують їх участь в наукових дослідженнях.
· По-перше, це стала в суспільстві думка про те, що наука — чоловіча сфера діяльності, де представниці слабкої статі недоречні і небажані.
· По-друге, поширене переконання в тому, що жінка менш компетентна як вчений.
· По-третє, реальна "повсякденна" дискримінація: заниження оплати праці, наукового визнання і заохочення на високих рівнях.
Втім, ґендерні програми останніх років роблять свою справу: все більше молодих жінок обирають для себе технічні спеціальності і шлях у науці, про розробки жінок-вчених почали розповідати в усьому світі.
Українські жінки – науковці складають в Україні 46% - це майже вдвічі більше, ніж у середньому в світі і значно менше за своїх закордонних колег, які жаліються на ґендерні упередження.
Наразі, Україна займає 12 місце за кількістю жінок-вчених в рейтингу серед 41 країни світу. Українки успішно працюють у різних галузях наук, найбільше: суспільних (65,8%), медичних (65,2%), гуманітарних (60,3%) технічних — 34,1%.
До Міжнародного дня жінок і дівчат у науці ми пропонуємо інформаційний дайджест про видатних українок, які змінили і продовжують змінювати світ науки, щоб показати: жінки можуть усе.

Наталія Полонська - Василенко - історик

Ця чарівна жінка ще з початку ХХ століття і до кінця життя займалася дослідженням історії та археології України, причому як в Україні, так і згодом в еміграції у Німеччині та Чехії. Вона, у непростий для України час, стала однією з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, тобто, просувала ідею самостійності та безперервності українського історичного процесу. Наталія Полонська-Василенко – авторка майже 200 наукових праць, присвячених історії Запоріжжя та Південної України, які залишаються актуальними і дотепер.

Валентина Радзимовська - біолог

Одним з найвидатніших імен нашої історії є Валентина Радзимовська – професор, доктор медичних і фізіологічних наук, засновниця української школи фізіологів і біохіміків, а до того ж – громадська діячка. За політичну діяльність та участь у Спілці визволення України 1930-х років Валентина Радзимовська була репресована радянською владою. Втім, це не завадило їй стати автором понад 60-ти праць з біохімії, патофізіології, педіатрії, психоневрології, фізіології, фтизіатрії. 1945 року вона виїхала з України, емігрувавши спочатку до Німеччини, а згодом – до США. Її наукові розробки з вивчення та лікування туберкульозу у дітей мають світове значення.

Ніна Мороженко - фізик

Сонце - хоча і найближча до нас зірка, але приховує в собі ще чимало цікавих загадок. Астроном, геліофізик, доктор фізико-математичних наук, автор 56 наукових праць, Ніна Мороженко присвятила все своє життя вивченню будови нашого світила і процесів, які на ньому відбуваються. Адже все, що спостерігається на Сонці, впливає на сфери людської діяльності. Без вивчення Сонця неможливо зрозуміти не тільки те, яке майбутнє чекає на нашу цивілізацію, а й те, що відбувається в космосі – на далеких зірках, до яких так прагне людство. Наукові праці Ніни Мороженко щодо природи сонячних протуберанців були першими у світі і дали старт науковим дослідженням геліофізиків з багатьох країн. Суттєвий вклад української дослідниці з фізики сонця вкотре демонструє, що ця наука не є суто "чоловічою" справою.

Наталья Виноград


Епідеміолог, професор, доктор медичних наук Наталія Виноград очолює кафедру епідеміології Львівського національного медичного університету. Вона – експерт Всесвітньої організації охорони здоров'я з реагування на епідемічні загрози та Міністерства охорони здоров'я України з епідеміології, радник МНС України з питань протиепідемічного захисту населення та біобезпеки. Погодьтеся, актуальнішого фаху наразі годі й шукати. Колись – звичайна дівчинка з села на Хмельниччині - тепер автор 305 наукових праць, 8 авторських свідоцтв на винаходи та патенти України, доводить, що для жінки, яка знає, чого вона хоче, немає нічого неможливого.

Ніна Вірченко

Професор кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей доктор фізико-математичних наук Ніна Вірченко – одна з найвідоміших українських математиків. Вона автор понад 500 наукових і науково-методичних праць, зокрема 20 книг, виданих українською, російською, англійською та японською мовами. Ніна Вірченко визнана не лише в Україні, але і за кордоном – вона член Австралійського, Американського, Бельгійського, Едінбурзького, Лондонського математичних товариств. Зрештою, це і не дивно, адже математика не знає кордонів і визнає всі досягнення, де б їх не було здобуто.

Елла Лібанова

Спеціаліст у галузі соціоекономіки, демографії та економіки праці, академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України. Елла Лібанова – академік-секретар відділення економіки Національної академії наук України і, до речі, перша і єдина у президії Національної академії наук за 102 роки її роботи. Викладає соціальну статистику на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Запровадила методику вимірювання людського розвитку на рівні областей, яку використовує Держкомстат для щорічних розрахунків.

Нана Войтенко - біолог

Професор, доктор біологічних наук, нейробіолог, завідувач відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. А. А. Богомольця НАН України. Більше 20 років Нана Войтенко займається дослідженнями болю. Що ми знаємо про біль? Для більшості людей на Землі біль – це те, чого вони воліли б позбутися якнайшвидше, якщо його відчувають. Нана Войтенко займається саме природою болю: як він виникає і поширюється в центральній і периферичнії нервових системах людини. У лабораторних умовах Войтенко і її колегам вдалося розробити експериментальне лікування, що впливає тільки на ті клітини, які беруть участь в больових синдромах.

Ольга Броварець - біофізик

Біофізик, доктор фізико-математичних наук, лауреат премії Scopus Awards Ukraine року в номінації "Найкращий колектив вчених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій" і премії Президента України для молодих вчених, а ще – провідний науковий співробітник відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Ольга – наймолодша доктор наук в Україні, яка здобула це звання у 29 – річному віці. Наразі, Ольга продовжує вивчати біофізику: її відкриття дають розуміння механізмів розвитку раку та багатьох інших хвороб, до яких призводять мутації. Вона вирахувала закономірність мутацій в ДНК, що призводять до патологій в організмі людини.
Марина В'язовська

Наша співвітчизниця, доктор природничих наук, математик, Марина В'язовська, працює у Швейцарському федеральному технологічному інституті і відзначена "Премією Салема 2016", яка є надзвичайно престижною для науковця. Українка розв'язала задачу, над вирішенням якої вчені працювали більше 400 років: пакування куль у 8-вимірному просторі. Раніше задачу пакування куль було розв'язано лише для 3 -мірних просторах.

Марія Байляк  - біолог

Доктор біологічних наук, доцент кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Марія Байляк вивчає біохімію і досліджує вплив речовин на процеси старіння. Відкриття Марії Байляк стосуються підвищення стресостійкості та загального стану живих організмів , а ще anti-aging речовин. Завдяки своїй інтенсивній роботі, Марія входить у Топ-10 успішних українських жінок-вчених.

Юлія Безвершенко - фізик
     



Відомий фахівець у галузі теоретичної фізики, популяризатор науки, громадська діячка, кандидат фізико-математичних наук, Юлія Безвершенко входить до списку ТОП-20 українських жінок в STEM за 2018-2019 роки. Вона займається математичними методами, які застосовуються до задач динаміки квантових систем у зовнішніх полях та керування квантовими системами. Юлія впевнена і доводить це на практиці, що теоретичною фізикою можна займатись із пристрастю.

Більш детально з досягненнями жінок у науці ви можете ознайомитись, завітавши до бібліотеки ім. М. Т. Рильського, в фонді якої ви знайдете багато цікавого і корисного, а також перейшовши за посиланнями:



https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%

неділя, 6 лютого 2022 р.

 

«Яскравість художнього світу Чарльза Діккенса»

7лютого -210 років від дня народження Чарльза Діккенса (1812 – 1870), англійського прозаїка

Чарльз Діккенс у світовій літературі – унікальна особистість. Жоден з визнаних письменників ХІХ – ХХ століття, серед яких Тургенєв, Достоєвський, Конрад, Кафка, Фолкнер та інші, не зміг позбутися магічного впливу англійського романіста.
Успіх та матеріальна стабільність дали молодому автору можливість здійснити омріяне: спілкування з літераторами, акторами, людьми вищого світу та здійснення мандрівок, виступи з публічними лекціями, редагування журналів, гра в театрі. Постійне спілкування з читачами, завдяки публічним читанням та дару феноменального перевтілення, було для письменника життєвою необхідністю.
Найвищу оцінку Діккенсу як особистості дав Честертон: «Вся Англія сумувала за Діккенсом так, як не сумувала ні за одним прем’єром і принцом. Він був великим народним вождем. Він володів мільйонами і звертався до народів. Немов король, він брав участь у суспільному житті. Немов Бог, він приходив таємно в кожен дім».



Зустріч з героями чудових творів «Різдвяної пісні», «Пригод Олівера Твіста», «Девіда Коперфільда», «Великих сподівань» чекає на вас після ознайомлення з виставкою – персоналією, присвяченою ювілейній даті Чарльза Діккенса, що демонструватиметься у бібліотеці з 3 по 8 лютого.

                                                 

середа, 2 лютого 2022 р.

«Хрещений батько Кобзаря і автор «Очей чорних»


2 лютого - 210 років від дня народження Євгена Гребінки (1812 – 1848), українського письменника, байкаря, педагога, видавця
За висловом Івана Франка, Євген Гребінка є талановитим письменником, «автором пречудових байок, ліричних віршів, оповідань, повістей, організатором літературних сил». Після зустрічі з Тарасом Шевченком, Гребінка разом з іншими інтелектуалами того часу доклав зусиль, аби викупити молодого художника – поета з кріпацтва та видати у 1840 році «Кобзаря». У свою чергу, Тарас Григорович написав акварельний портрет друга та присвятив благодійнику поезію «Перебендя».
Мешкаючи в Петербурзі, Євген Павлович не забував рідної Полтавщини і при нагоді приїздив туди з друзями. І ось,  під час однієї з таких подорожей, письменник познайомився з Марією Ростенберг, присвятивши їй романс «Очи черные», який згодом став всесвітньо відомим…



                                                                       
З 1 по 4 лютого відвідувачі бібліотеки ознайомляться з виставкою – персоналією, присвяченою 210 – річчю з дня народження Євгена Гребінки «Хрещений батько Кобзаря і автор «Очей чорних», матеріалами біографії й творчості письменника та створення поезій, покладених на музику, що стали всесвітньовідомими піснями і здобули славу народних