«Без права на Батьківщину»

18 травня - День пам’яті жертв депортації кримських татар 

Сяду, пригадаю, вірш складу у риму,

Із самого серця доберу слова.

В дев’ять років був я висланий із Криму, —

Та сумна подія в пам’яті жива. 

В чому ж був я грішний

ще малий хлопчина,

Що у цьому світі я ще розумів?!

Де тепер проляже та, моя, стежина,

На якій страждання я свої зустрів. 

Як мені забути виноградні лози,

Скручені, як вени, в батька на руках?

І ласкаве море, і весняні грози,

І бурхливі води на гірських річках? 

Жить на батьківщині — наша давня мрія

І мета найбільша нашого буття.

Друзі, є в нас спільна віра і надія —

Будувати треба нам нове життя 

                                                        Білял МАМБЕТ /Самарканд, 1957/ 

18 травня відзначається 75 – та річниця депортації кримськотатарського народу з місць його постійного проживання в Криму. 

Чому це відбулося? 

11 травня 1944 року Йосип Сталін підписав Постанову Державного Комітету Оборони №5859сс «Про кримських татар», в якій «багатьох кримських татар» звинувачували у зраді Батьківщині, дезертирстві з частин Червоної армії, які обороняли Крим, переході на бік супротивника, вступі у сформовані німцями «добровольчі татарські військові частини», участі в німецьких каральних загонах, «у співпраці насильницького відправлення громадян у німецьке рабство». 

На цій підставі, в атмосфері високої секретності, кримські татари як народ, зазнали тотальної депортації, яка розпочалася у ніч з 17 на 18 травня 1944 року. «Операція» по виселенню здійснювалася вантажівками. Людей, які знаходились в них, підвозили до товарних вагонів на залізничні станції. 

По етапу спецпереселенці прибули до Узбекистану у середині червня. По дорозі, тривалістю в один місяць, люди масово помирали, не зважаючи на вік і стать, від умов «транспортування». 

Депортованих кримських татар розміщували в непристосованих для житла бараках або просто неба; працювали вони на будівництві Фархадської ГЕС у місті Бекабаді та рудниках .

Тож, у місцях виселення, станом на листопад 1944 року опинилося 193 865 осіб. Із них в Узбекистані – 151 136; Марійській АРСР – 8 597; Казахстані – 4 286. Інші депортовані знаходились «для використання на роботах» в областях РРФСР, зокрема, у Кемеровській, Горьківській, Свердловській, Івановській, Ярославській. 

У повоєнні роки влада все зробила для того, щоб не залишилось пам’яті про цей народ і його історію: перейменували кримськотатарські назви сіл, районів, міст (всього понад 1000 населених пунктів, а це приблизно 90% від всіх топонімів). У 1945 році замість Кримської АРСР було утворено Кримську область і почалось масове організоване переселення із Воронезької, Курської, Орловської та інших областей РРФСР.

Лише у 1989 році Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною. 

Підтриманий радянськими дисидентами, почався потужний національний рух кримських татар і розпочалось їх масове повернення на батьківщину.

12 листопада 2015 року ВР України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Відтоді, 18 травня – це день трауру, день пам’яті депортації ні в чому не винних людей, адже жоден народ, за всіма міжнародно - правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу. 

Маючи непросту історичну долю, кримські татари змогли створити унікальну культуру, зберегти традиції, звичаї й обряди 

та залишились найнадійнішою проукраїнською силою у сучасній Україні