«Песталоцці - реформатор початкового навчання»

12 січня - 275 років від дня народження Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827), швейцарського педагога - новатора

«Спаситель бідних у Нейгофе, народний проповідник в «Лингард і Гертруді», батько сиріт під Станце, засновник нової народної школи в Бурдорфе і Івердоні, вихователь людства. Людина, християнин, громадянин. Все для інших, нічого для себе» - написано на надгробку видатного швейцарського педагога Йоганна Генріха Песталоцці. 

Він народився в Цюріху в родині лікаря. Батько помер рано; хлопчика виховували мати і віддана служниця. Матеріальне становище родини було важким. Йоганну прийшлося спостерігати за життям швейцарських селян, бачити жорстоке до них ставлення дворян – поміщиків, власників мануфактур. Він з дитинства утвердився у думці, що «все зло з міста», і заявив «Буду дорослим – стану допомагати селянам». 

З часом ці слова стали дійсністю. 

Вищу освіту хлопець здобув у Каролінському колегіумі. Згодом, протягом третини століття, Песталоцці, керував навчально – виховними закладами та розвивав свої педагогічні ідеї. У садибі «Нойгоф» організував один з перших в історії дослідний навчально – виховний заклад «Установа для бідних»; упродовж 1800 – 1804 років керував інститутом у Бургдорфі, який являв собою комплекс середніх шкіл — базу для підготовки вчителів. 

Педагогічний досвід і дослідження Песталоцці теоретично узагальнив у творах «Лінгард і Гертруда» (1781—1787), «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801), «Лебедина пісня» (1826) тощо.

Освіту та виховання він розглядав як основний засіб перебудови суспільства на розумних і справедливих засадах. Він одним із перших серед педагогів звернувся до питання всенародної загальної освіти, оскільки головну причину проблем простих людей вбачав у їх неуцтві та невмінні раціонально вести господарство.

У виховних установах для безпритульних і бездоглядних дітей та підлітків швейцарський педагог, застосувавши на практиці власну систему соціально-педагогічної діяльності, спрямовану на реабілітацію вихованців та їх інтеграцію в суспільне життя, став

одним з перших педагогів, хто звернув увагу на необхідність організації спеціальної підготовки вихователів закладів для дітей-сиріт; дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей з нижчих класів суспільства.

А найважливішою метою виховання дітей, на думку Песталоцці, є розвиток природніх здібностей та постійне їх вдосконалення в кожній особистості; величезне значення має також родинне виховання. У справі суспільного виховання варто наслідувати ті переваги, які превалюють у сімейному вихованні. 

Песталоцці є основоположником дидактики початкового навчання: значно розширив навчальний план початкової школи, ввівши в нього навички читання і письма, рахунку і малювання, гімнастику, спів, деякі знання з області історії, природознавства та географії. На думку педагога – елементарне навчання зводиться до вміння вимірювати, рахувати і володіти мовою, що сприяє розвитку дитини й виховує найважливішу якість – здатність мислити, що є кінцевою метою навчання у народній школі.

Концепція під назвою «метод Песталоцці» вміщує в себе систему навчання дітей, орієнтовану на всебічний розвиток, формування «розуму, серця і руки», тобто формувати у вихованця "сукупну силу", завдяки якій може встановлюватися рівновага між розумовими, фізичними та моральними силами окремої особистості.

Дуже прикро, що сучасні педагоги від початкової освіти майже не звертаються до праць геніального педагога