«Особливий материк спадщини Русових»

19 лютого -175 років від дня народження Олександра Русова (1847 - 1915), українського етнографа, фольклориста

 

«Цей край та народ, яким присвятив свою діяльність Олександр Русов, були йому не рідні, бо він великорос, – писав політик та письменник Петро Стебницький. – Але, він за поглядами та прагненнями був більшим українцем, ніж більшість корінних українців. У сімейному житті він говорив виключно української мовою. І в цьому не було жодної штучності, його натура суцільно з’єдналася з українською національною стихією».

Русов Олександр Олександрович – український громадський діяч, земський статистик, етнограф і фольклорист. Народився 7 (19) лютого 1847 р. в Києві у російсько-грузинській родині. У 1856–1864 роках навчався у Другій Київській гімназії; у 1864–1868 роках – студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Після завершення навчання кілька років працював викладачем латинської та грецької мов у Києво-Подільській та Першій Київській гімназіях, займався етнографією та видавничою діяльністю. Більше 20 років співпрацював з газетою «Киевский телеграф». 1870 року став членом, а згодом - одним із керівників Київської організації української інтелігенції «Стара громада», яка протягом 1859–1876 років займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю.

Русов є автором 50 –ти праць, серед яких: "Кобзарь Вересай, его музыка и песни, которые исполняются им" (1874), "Русские трактаты в конце 17 и начале 18 веков и некоторые данные о Днепре из атласа конца прошлого столетия" (1876), "Нежинский уезд: Статистико-эконо-мическое описание" (1880), "Торбанисты Грегор, Кастан и Франц Виторды" (1892), "Описание Черниговской губернии" (1898), "Статистика украинского населения Европейской России" (1916) та інші.

Із спогадів Софії Ліндфорс  (народилась 18 лютого 1856 року на Чернігівщині у родині педагога шведського походження) – «берегині української освіти», дружини Олександра Русова:

  «1873-го року Олександр Русов став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві. Він розбурхав національну свідомість багатьох млявих, пригнічених українців, він витворив фанатиків фольклору та етнографії, таких як Новицький з Катеринослава, Манджура з Харківщини; його праця захопила всі верстви суспільства. Наче якась ціла національна течія побігла по Україні разом з товстими зшитками, записаними українськими піснями та казками, з’явились перші бруньки нової національної свідомості;

Русов першим відкрив для мене красу народної пісні, він відрізнявся дивовижним голосом та добрим і веселим характером. 

Лисенко і Чубинський називали юнака «Сашко Ангел». Під час знайомства Олександр одразу заговорив українською мовою. Згодом, Софія Русова на все життя полюбить український фольклор та українську мову.

Разом з дружиною Русов займався громадською діяльністю. На початку наступу царської влади на українську культуру і мову, вже на той час подружжю Русових, інтелігенція доручає видати «Кобзаря» в Празі, який й видано ними 1875 року.

Вінчання Софії і Олександра відбулося у 1874 році в Петербурзі. Весільним батьком виступив Михайло Драгоманов. Весільним подарунком від інтелігентів стала написана Миколою Лисенком рапсодія на «Золоті ключі». Поїздка до Праги з відповідальною місією стала одночасно і весільною подорожжю для молодят. Численні утиски з боку царської влади змусили родину на деякий час припинити громадську роботу. Русови придбали земельну ділянку на території сучасної Чернігівської області, де жили серед простого народу, вели господарство, паралельно займаючись просвітницькою діяльністю.

Олександр Русов працював у статистичному бюро при губернському земстві і підготував статистичний опис Ніжинського повіту. За цю роботу, яка складалася з 400 сторінок, він отримав золоту медаль від Російського географічного товариства.

Згодом вийшла двотомна статистична праця «Опис Чернігівської губернії». Після цього Олександр Русов протягом 15 років працював у Полтаві, Петербурзі та Києві. Він домігся заснування в Чернігові «Комітету грамотності імені Тараса Шевченка», клопотався про створення «Товариства любителів малоросійської словесності» в Харкові.

У родині Русових, для конспірації, збиралася так звана десятка студентської громади. До цієї десятки належали студенти, що згодом вписали свої імена в історію та науку України: Володимир Шульгин, Стьоса, Бабенко (загинули під Крутами), брат Миколи Зерова Дмитро (загинув у вирі визвольної боротьби).

Український статистик, етнограф та фольклорист Олександр Русов та його дружина -педагог Софія Ліндфорс відіграли помітну роль у суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Використані електронні джерела:

http://www.nbuv.gov.ua/node/2511
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/19/1847-narodyvsya-oleksandr-rusov
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/39855/15-Rahno.pdf?sequence=1
https://day.kyiv.ua/uk/article/simeyniy-albom-ukrayini/vi-pracyuyte-y-ne-svaritsya
http://heroes.profi-forex.org/ua/rusova-sofija-fedorivna