Від Магдебургу до Києва

7 грудня в Україні відзначається день місцевого самоврядування. Це професійне свято всіх, хто працює в сільських, районних, міських, обласних радах. Це свято властивого українцям суспільного життя , в основі якого – самовпорядковане суспільство.

Місцеве самоврядування сьогодні – найближча до людей і їхніх турбот владна самоорганізація. Вона є важливим інститутом реального народовладдя та засобом реалізації інтересів територіальної громади.

Здавна саме громада була в Україні не лише первісною й елементарною формою соціальної організації, а й особливою формою самореалізації, яка не знає ієрархії та домінування.

Така владно –правова модель управління отримала назву «магдебурзьке право».

Магдебурзьке право – одна з найбільш відомих систем міського права , яка виникла у 13 столітті у німецькому містечку Магдебург як феодальне міське право, згідно якому економічна діяльність, майнові права, суспільно-політичне життя тасоцыальне становище містян регулювались власною системою юридичних норм.

Мешканці міст, які отримали Магдебурзьке право, звільнялись від феодальних обов’язків, від суду і влади державних урядників. На основі Магдебурзького права у місті створювався виборчий орган самоврядування – магістрат.

Магдебурзьке право не розповсюджувалось на єврейське населення , бо воно не вважалось корінним населенням східноєвропейських міст. Виняток – литовське місто Тракай ( Трокі), в якому євреї 1444 року отримали Магдебурзьке право в якості самостійної групи містян.

Вважається, що першим українським містом, що отримало Магдебурзьке право, було містечко Сянок (наразі Польща). Але львів’яни впевнені, що традиція самоврядування існувала у Львові ще за часів Галицько-Волинського князівства, але документів не зберіглося.

Так чи інакше, але є твердження, що наприкінці 14 століття Магдебурзьке право було розповсюджене у Західній Україні. Східні українські міста – Чернігів, Глухів, Кролівець, Стародуб – отримали Європейський закон після переходу Чернігово-Сіверщини від Москви до Польської Корони згідно перемир’я 1618 року.

Київ отримав Магдебурзьке право наприкінці 15 століття , яке проіснувало в місті до 1834 року.

Надання Магдебурзького права означало новий етап у розвитку місцевого самоврядування, європеїзації управління на зразок західноєвропейських міст.

До головного органу – Магістрату - право бути обраними мали жителі Києва «добрі, розумні, осілі в місті, віком від 25 до 70 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, законнонароджені, справедливі і правдиві, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»

Магістрат відав усіма міськими справами – адміністративними, правовими, судовими, військовими; місто мало власного архітектора, міську охорону, власні військові збройні підрозділи – кавалерію «Золота корогва».

Міська скарбниця наповнювалась за рахунок податків, мита, оренди міського майна. Добрі прибутки надходили від гуральництва та шинків.

Київський магістрат регулював ціни на споживчі товари, карав перекупників, забороняв азартні ігри, арештовував волоцюг та жебраків. Утримував міську лікарню, народне училище, віспяний будинок, пожежну команду і міських музик.

Щорічно звітував перед громадою.

Магдебурзьке право було основою місцевого самоврядування Києва впродовж 340 років!

У 1802 році за проєктом відомого київського архітектора Андрія Меленського було встановлено пам’ятник на честь Магдебурзького права, який й досі височить\ над Дніпровськими схилами на Подолі.