«Галактика «Михайло Тишкевича»

7 квітня -165 років від дня народження Михайла Тишкевича (1857 – 1930)

Сьогодні, як ніколи, варто згадати представників української інтелегенції, які виборювали українську самостійність, незалежність, право на існування українського слова. Такою особистістю є Михайло Тишкевич, український дипломат, публіцист, митець і меценат.

Нащадок давнього роду полонізованих українсько – литовських магнатів, син уманського маршалка Станіслава Тишкевича, Михайло, народився у селі Андрушівці на Київщині.

У дитинстві і юності жив у Варшаві та Вільні, захопився там живописом, із срібною медаллю закінчив Академію мистецтв у Петербурзі і далі навчався на Заході.

Тишкевич повернувся до маєтку, зайнявся господарством та громадською діяльністю серед селян, переймаючись питаннями  і проблемами українства, про що заявив у київській «Раді». Одночасно поринув у політику, публіцистику й філантропію.

1879 -1880 перебував на військовій службі.

Повернувшись в Україну, під впливом спілкування з українськими селянами та знайомством з Володимиром Антоновичем, захопився ідеями "хлопоманства" і став активним послідовником цього народницько-культурного руху. Пропагував серед вищих верств населення українофільство та ідею української автономії, пожертвуваннями підтримував українське мистецтво, науку і літературу, зокрема, 1888 року заснував при Львівському товаристві "Просвіта" фундацію для преміювання літературних творів з української тематики, фінансував видання кількох часописів, виділив кошти на відзначення 100-літнього ювілею Тараса Шевченка. Ініціював створення і брав участь у ряді громадських організацій (Католицьке об’єднання, Союз шляхти і земельних власників, Крайова партія, Товариство прихильників миру), де підтримував українські тенденції; обороняв українські вимоги в російських і польських газетах.

Був обраний почесним членом Українського наукового товариства в Києві. Із 1909 року мешкав у Лозанні (Швейцарія), а 1917 року очолив Союз українців-католиків у Києві. Був Головою Українсько-литовського товариства, заснував інформаційне товариство "Ucraina", фінансував видання і публікував свої статті у місячнику "L`Ukraine" (Лозанна).

Під час Першої світової війни виступив на захист вивезеного царською адміністрацією зі Львова й інтернованого в Росії

митрополита УГКЦ Андрія Шептицького. Поширював серед політичної та наукової еліти і громадськості Заходу правдиву інформацію про Україну та обстоював ідею української самостійності. 26 січня 1919 року, Директорією Української Народної Республіки, Михайло Тишкевич призначений Головою Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Ватикані. 16 липня 1919 року він очолив делегацію УНР на Паризькій мирній конференції 1919- 1920 років та дипломатичну місію УНР у Франції, де марно наполягав на міжнародному визнанні незалежності України. Восени 1920 року самоусунувся від політичної діяльності, оселившись у Польщі в маєтку свого сина.

Протягом життя Тишкевич підготував видав «Documents reiatifs a l'Histoire de l'Ukraine (1569 — 1764)», І — II. «Cartes de l'Ukraine» (1919), «Ukraine face au Congrès» (1919), «Уривки з спогадів» (ЛНВ, 1928, 1929), в яких обгрунтував свої погляди і переконання щодо української ідеї та державного політичного устрою

Інформаційний дайджест «Галактика «Тишкевичи» підготувала завідуюч відділом обслуговування бібліотеки ім. М. Т. Рильського Олена Покровка, завідувач бібліотеки Тамара Пономарьова

https://uk.wikidark.org/wiki/
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?
https://uk.rodovid.org/wk/%D0%9
http://intermarum.zu.edu.ua/article/view/69098

http://naub.org.ua/?p=283