«Початок великої битви»

11липня – 80 років початку героїчної оборони Києва від нацистських загарбників

З перших днів Вітчизняної війни (яка є складовою Другої світової), столиця України стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня Київ бомбила ворожа авіація та всупереч планам гітлерівського командування, місто – герой на Дніпрі відбивало атаки.

З 11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва, яка тривала 72 дні до 19 вересня 1941…

З німецької сторони в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням генерал – фельдмаршала Рундштедта, 2 – га танкова група та 2 –га армія з групи армій «Центр». З радянської сторони - війська Південно – Західного фронту під командуванням генерал – полковника Михайла Кирпоноса, Пінська флотилія під командуванням контр – адмірала Дмитра Рогачова, під загальним керівництвом Маршала Радянського Союзу Семена Будьоного.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Броди-Рівне відбулась найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій взяли участь близько 2 тисяч танків. У ході цієї битви радянські війська затримали просування противника до Києва на тиждень, але, на жаль, спинити його не змогли. Гітлерівцям вдалося прорвати оборону радянських військ на рубежі кордону в районі Новоград-Волинського. 9 липня вони захопили Житомир, а 11 липня підішли до річки Ірпінь, за 15 км. на захід від Києва, створивши безпосередню загрозу столиці України.

Перед військами Південно-Західного фронту було поставлено завдання спинити наступ німецьких військ.

З цією метою 10 липня 5-а армія під командуванням генерала Потапова почала контрнаступ з району Коростеня на південний захід і південь – на Новоград-Волинський і Житомир, а 6-а армія під командуванням генерала Івана Музиченка ще 9 липня завдала контрудару по Бердичеву і Житомиру. Тривалі, кровопролитні бої провалили спробу німців одразу захопити Київ.

Біля 200 тисяч киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тисяч – у народне ополчення (19 загонів) і винищувальні батальйони (13 батальйонів)- загальною кількістю 32 805 осіб. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 року спромоглися зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тисяч солдатів й офіцерів, німецька армія призупинила наступ.

Наприкінці липня – на початку серпня бої на Південно-Західному фронті відновилися з небаченим напруженням. Оборона Києва гальмувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і поступово захоплюючи один за другим українські міста.

10 вересня розпочали форсування Дніпра.

У ніч на 15 вересня німецькі війська у районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення, в яке потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частини 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ.

19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли місто.

У результаті Київської оборонної операції загинули командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Михайло Кирпонос, член Військової ради секретар ЦК КП(б)У Михайло Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал Василь Тупиков та багато інших командирів і політпрацівників. Південно-Західний фронт втратив від 500 до 665 тисяч осіб , понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків.

Залишивши Київ, радянські війська не змогли організовано відступити.

Без управління, розшорошені, вони діяли невеликими групами: 37-ма армія опинилася в двох районах: один — в 40-50 км на південний схід, другий — в 10-15 км північно-східніше від Києва. Вона змогла протриматися до 23 вересня. Пирятинська група з військ 5 і 21 армій трималася до 25 вересня. У районі Оржиці найдовше — до 26 вересня билися залишки 26 –ї армії.

Згодом генерал-полковник німецької армії Гайнц Гудеріан у своїх мемуарах згадує:

«Бої за Київ, безсумнівно, стали великим тактичним успіхом. Але питання, чи мав цей тактичний успіх також і велике стратегічне значення — залишається під сумнівом. Тепер все залежало від того, чи вдасться німцям досягти вирішальних результатів ще до початку зими, чи, краще, до початку періоду осінніх злив. Однак запланований наступ з ціллю затиснути Ленінград в тісніше кільце — було вже призупинено».

Про 72-денну оборону Києва в підручниках з історії Великої Вітчизняної війни згадок мало…

Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому Ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більшьш ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати до тилу багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил.

Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів бліцкригу фашистської Німеччини що до швидкого захоплення територій Радянського Союзу, зокрема, її столиці - Москви та “блискавичне” завершення війни…

Ми пам'ятаймо! Вічна Слава героям – оборонцям!

Використаня джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki

https://svyat.kyivcity.gov.ua/news/7851.html

http://www.territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=608